Щороку у другу неділю травня в Україні відзначають День матері, і тому наша сьогоднішня розвідка присвячена жінці, чия доля пов’язана із нашим Полтавським краєм. Їй випала нелегка доля емігрантки.
Попри війну з її загрозливими звуками сирен, комендантськими годинами, болючими втратами весна настала і, як завжди, розфарбувала вулиці, сквери, парки Полтави своїми неповторними барвами.
На перший погляд її життя видається тихим і щасливим... Письменниця, лауреатка Шевченківської премії, очільниця Львівської організації Спілки письменників України та депутатка Верховної Ради УРСР другого скликання. ЮНЕСКО зарахувало її ім’я до списку знаменитих людей ХХ століття та ІІ тисячоліття. Насправді ж, талант Ірини Вільде був жорстоко спотворений лещатами соцреалізму та цензури, а доля сповнена трагізму. Але попри всі неминучі втрати вона змогла зреалізувати свій талант і зостатися вірною своїм найдорожчим ідеалам.
Важко не погодитися з тим, що все прекрасне на Землі від природи. Охороняти її – значить охороняти свою Батьківщину, планету й усе живе на ній. Людина завжди відчувала, що там, де багато дерев і є чиста вода, можна почуватися захищеними й здоровими.
Щороку, другої неділі травня, ми відзначаємо особливе свято – День матері. Ми вітаємо своїх матусь саме тоді, коли оживає природа, розпускаються квіти, зароджується нове життя. І це – чи не найкраща метафора материнства.
Недарма кажуть, що кохання — це хімія, яка виникає зовсім раптово і часом абсолютно непередбачувано. Скажімо, до персонажа фільму чи книги. І якщо закоханість у кіногероїв легко пояснити як мінімум симпатією до їхньої зовнішності, то з героями улюблених романів, повістей та оповідань дещо складніше. Багатьом із нас знайоме почуття прихильності до... персонажів із книг — правда, далеко не кожен здатний пояснити таку закоханість.