Чи є ще десь на землі такий край, де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов’їних пісень, де в один із весняних днів, потемнілий від зимових віхол і морозів ліс раптом спалахує зеленим світлом, де в привільному степу п’янієш від дивних пахощів різнотрав’я, де вранці на замріяній річці вмивається джерельною водою біле латаття?
Андрій Дзюба – член Національної спілки фотохудожників України (НСФХУ).
За багаторічні заслуги у розбудові української фотографії та за видатні творчі досягнення у галузі художньої фотографії удостоєний звання Почесного фотохудожника України.
Автор серії персональних тематичних виставок з художньої фотографії та учасник фото проектів спілки.
Російські воєнні злочини в Україні сьогодні часто порівнюють із нацистськими. Масові вбивства, катування, гвалтування та знущання над мирними жителями та військовими в Бучі, Гостомелі, Ірпіні, Бородянці, масові авіаудари та знищення усього живого на Півночі, Сході та Півдні України є справжнім геноцидом українського народу у ХХІ ст.
Користувачам бібліотеки-філіалу № 7 дуже припала до душі фотосесія на Всесвітній день вишиванки. Волонтерки, які щоденно плетуть сітки, ініціювали ще один захід – етнографічний дрес-код «І працюємо, і святкуємо, народні традиції – шануємо!».
Полтавська дитяча художня школа заснована у 1962 році. Цьогоріч святкує ювілей – 60-річчя закладу, який вивчив та виховав багатьох митців, відомих не тільки на теренах нашої Батьківщини.
«Таємниця старого Лами» — нова книжка Доржа Бату (автора книжок «Франческа», «Моцарт 2.0»), в основі якої — реальні події з життя автора та реальні персонажі.
«Писання ніколи не давалося мені легко. Творчість – це ж як хвилі на морі. Щось тобі вдалося, а щось – дарма старався… Я ніколи нічого не досліджував для своїх творів. В архіви не ходив, очевидців не шукав. Брав усе від життя... Те, що зворушувало в житті, те й описував. Писав так, як умів, нікого не наслідував… Шкодую, що мало написав. А з другого боку – і не шкодую, бо, якби написав більше, строчкогонством уже б займався… Шкодую, що в такий страшний час жив, коли не можна було правду писати, що був оцим вовком поміж червоними прапорцями. Правди ніхто писати тоді не міг. Куди не оглянешся – про все не можна писати. Романи мої виходили порізані, з безглуздостями всякими»…