Зимові мотиви в епістолярній спадщині Володимира Короленка

07.02.22, 14:12

Сильні морози і снігопади не лякали Володимира Короленка. Фізично добре розвинений, з самого дитинства загартований, він легко витримував мінусову температуру і дуже рідко занедужував. Як відомо, у засланні йому довелося пристосуватися до суворої природи Півночі. Як згадував Володимир Галактіонович, справжні зими він відчув саме в той період, коли був на засланні в Якутії. Письменник не міг назвати цей період свого життя «самим щасливим», але відзначав його як «самим здоровим». В листі до брата від 10 грудня 1882 р. відмічає: «Якутська область! Між іншим, не так вже і страшно і навіть не так холодно, як можливо собі уявити. Правда, тепер, морозець, за 40, але за звичкою, а головне при ватних штанах та теплих торбасах (це тамтешнє взуття) – жити можна, тим паче, що такі морози довго не бувають… Зараз вечір. Ми сидимо в юрті...в вікнах вставлені крижини, що загалом дуже мило і дає вдень достатньо світла (більше, ніж стекла, які сильно намерзають). Зимою шию взуття». Про юрту з льодяними вікнами, письменник описує в оповіданні «Соколинець»: «Вогонь в пічці згас, в юрті стало тепло… Крижини на вікнах почати танути, і з цього можна було зробити висновок, що надворі мороз став слабнути, так як в сильні морози крижина не тане і з внутрішньої сторони, як би не було тепло в юрті. Маючи це на увазі ми перестали підкидувати в пічку дрова, і я вийшов назовні, щоб закрити трубу».

Холоду Володимир Галактіонович не боявся. Тим паче, після якутського морозу, полтавські зими йому здалися теплими, але інколи, згадував письменник, зими були справжніми. В листі В. Короленко до свого друга В. Григор’єва від 16 лютого 1916 року з Полтави відмічає: «А у нас тут загнула справжня зима, чому, звісно, можна лише радіти…виходжу на балкон…ходжу по виблискуючим білизною доріжкам та дихаю морозним повітрям – з задоволенням і користю». В листі рідним від 16 лютого 1917 року письменник повідомляє, що зиму в Полтаві він «пережив краще, ніж міг очікувати. Жодного разу, навіть, нежиттю не страждав та проходив всю зиму, за виключенням днів десяти, коли мороз був з вітром – в демісезоні та без калош».

Розпилювання дров, топка печей, розчищення доріжок від снігу були щоденними зимовими обов’язками Володимира Короленка. Племінниця Марія Лошкарьова згадувала, що коли Володимир Галактіонович почувався погано, від відмовлявся від ліків, натомість йшов колоти дрова! А через певний час, розігрітий, бадьорий, повертаючись, запевняв, що вже видужав.