Зі спогадів доньки Володимира Короленка – Наталії Ляхович

04.03.21, 09:35

«Батько багато говорив з нами на серйозні теми…В його розкладі дня була вечірня прогулянка перед сном. Це був його спосіб боротьби з безсонням. Так як він (також як і його батько) замислювався щодо нашого слабкого здоров’я, особливо мого, то він наполягав, щоб і я теж прогулювалася з ним. Ми, зазвичай, виходили ввечері під руку удвох та йшли по Садовій вулиці…Батька можна назвати /по відношенню до ігор та вправ/ захоплюючою людиною. Будь-яка гра, будь-яка вправа викликала у нього інтерес. Ковзани, велосипед, гра з дітьми в стовпчик, в м’яч, в теніс. Один час батько захоплювався грою в карти, і найвеселіші вечори в петербурзький період нашого життя були часи, коли вони сідали з Миколою Федоровичем Анненським (другом Короленка) за преферанс. Їхніми напарниками були дружина Анненського – Олександра та тітка батька – Єлизавета, яка жила з нами. Гра з Миколою Федоровичем завжди була сповнена експресії, жартами один над одним та сміхом. Це були часи повного відпочинку та безпечності. Шахами батько захоплювався мало та грав рідко…Життя батька все ж таки було щасливим. Всі його таланти буди в дії. Він щедро любив, але яка хвиля віддачі неслася до нього…Тепер, перебираючи архів та читаючи деякі листи, я бачу, що були люди, які любили його не менше, ніж ми, рідні, а мені здавалося, що любити його більше, ніж я, неможливо…Він любив життя, людей, все живе. Батько був терпеливий до людей і особливо до кожного. Ця терпимість виходила з його любові до людини...Він більше любив людей добрих, простих. Любив та вмів з ними спілкуватися. Пам’ятаю в Полтаві, що любив чоботарів, поштарів та взагалі поштових робітників».