Життя, мов спалах ( до 85-ї річниці вд дня народження В. М. Батуріна)

02.06.22, 12:25

Він народився у Полтаві 3 червня 1937 р. Закінчив Полтавську середню школу №4, навчався у Московському поліграфічному інституті.

Був талановитим художником, та справжньою пристрастю Віктора Батуріна були музеї. Його розум, уява були спрямовані на віднайдення сміливих концепцій експозицій і він реально ніби жив у двох паралельних світах – у давнині та у сьогоденні.

Наприкінці 1960-х рр. у Полтаві згуртувалась група молодих художників, котра почала генерувати нові ідеї щодо музейного дизайну. До неї увійшли А. Щербак, Є. Путря, Б. Головко. Очолив її В. Батурін. Їх першою професійною заявкою про себе та творчою перемогою стала експозиція Полтавського літературно-меморіального музею І. П. Котляревського. Створена до 200-літнього ювілею письменника у 1969 р. вона й сьогодні не зазнала радикальних змін. Високий професіоналізм, естетична грамотність, глибоке знання теми, новаторська розробка композиційних вузлів дала можливість абсолютно по-новому осмислити завдання суто літературного музею.

Молоді художники вчились, набирались досвіду у найвідоміших музейців свого часу. Зустрічались з відомим музеєзнавцями, зокрема з О. Крейном та С. Гейченком, академіком Д.Ліхачовим. Їх досвід та корисні поради дали молодим митцям можливість у подальшому створити музей А. Макаренка у с. Ковалівка, відновити музей-садибу М. Гоголя у родовому гнізді письменника — Василівці, музей Панаса Мирного у Полтаві, музей О. Суворова в Очакові, працювати над реекспозицією ДІКЗ «Поле Полтавської битви». Значним досягненням полтавської групи художників-експозиціонерів під керівництвом В. Батуріна було створення експозиції Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

Віктор Миколайович був людиною енциклопедичних знань.

Перш, ніж приступити до розробки художнього образу майбутньої експозиції, він довго працював у архівах, вивчав епоху, історичні та політичні рухи, літературні зв’язки. Його цікавили найменші деталі. Там, де інший бачив виснажене поле, Віктор Батурін умів знайти справді унікальний факт, деталь або тонку алюзію на цікаві та важливі зв’язки. У нього був глибокий аналітичний розум та істинно наукова інтуїція.

Це рідкісний для художника дар, який дозволяє братися за здійснення масштабних музейний проектів та успішно їх втілювати. При цьому неоціненні риси - коректність, привітність, почуття гумору - ніколи його не полишали і робили «людиною-озоном». Кожен, кому аби раз довелось зустрітися з Віктором Миколайовичем, назавжди запам’ятав цю харизматичну особистість.Адже він був генієм спілкування. Здавалось, що у нього відлік часу інакший. Він міг годинами розповідати про історію пошуків і знахідок, згадувати про зустрічі як з видатними представниками свого часу, так і з тими простими людьми, котрі формували його світогляд у дитинстві. Його прониклива, чіпка, істинно «художницька» пам’ять утримувала сотні і сотні імен, подій, вражень, якими щедро ділився із слухачами, отримуючи навзаєм щире захоплення. Безперечно, він сам був тією м’якою виховуючою силою, що непомітно, але непереборно змінює людей.

Кажуть, що талановита людина талановита у всьому. Він мав неабиякі акторські здібності. Замолоду грав на сцені театру юного глядача у Полтаві, яким керувала Е. Шапіро. І навіть знімався в епізодичній ролі в італійському фільмі «Вони йшли на схід» режисера де Сантіса. Добре співав. Захоплювався творчістю Володимира Висоцького і завжди першим мав записи його пісень.

Життя Віктора Миколайовича було коротким. Він пішов за вічну межу на творчому злеті, 16 листопада 1993 р., сповнений планів та мрій щодо удосконалення образу та ландшафту рідного міста. На будинку, де мешкав Віктор Батурін, на перехресті вулиць Пушкіна та Котляревського, вставлено меморіальну дошку, автором якої є його друг-побратим Є. Путря.