«Життя мов спалах»

04.06.21, 08:00

Народження таланту — це глибока таїна, яку ніхто не може розгадати. Одні скажуть, це гени, інші — зірки так на небі зійшлись, треті — людина сама себе створила. І кожен буде мати рацію. Обдарована людина, як кажуть, талановита у всьому. Це все спадає на думку, коли згадуємо ім’я відомого художника-експозиціонера, заслуженого художника України Віктора Миколайовича Батуріна, якому 3 червня цього року виповнилось би 84 роки.

Віктор Миколайович народився у Полтаві 3 червня 1937 р. Закінчив Полтавську середню школу № 4, продовжив навчання у Московському поліграфічному інституті.

Він був талановитим художником, але справжньою його пристрастю було створення музейних експозицій. Працюючи над ними, він ніби жив у двох паралельних часових вимірах — у добу історичну та у сьогоденні.

Першою новаторською музейною експозицією, яку створила молода амбітна група художників В. Батуріна, А. Щербака, Є. Путрі, Б. Головка, стала експозиція Полтавського літературно-меморіального музею І. П. Котляревського. Створена до 200-літнього ювілею поета, вона стала помітним культурним явищем у житті України 1960-х рр. Проіснувавши 52 роки, зазнавши деяких змін та модернізації, вона і сьогодні актуальна та цікава.

Молоді художники здобували досвід у найвідоміших музейців тієї доби. Вони відвідували музеї-садиби О. С. Пушкіна в Михайлівському, Л. М. Толстого у Ясній Поляні, М. Ю. Лермонтова у Тарханах. Зустрічались з провідними музеєзнавцями - С. Гейченком, О. Крейном, І. Антоновою, з академіком Д. Ліхачовим. Спілкування з видатними діячами культури, їх досвід та поради дали можливість молодим експозиціонерам створити у майбутньому експозиції музею-садиби І. П. Котляревського, музею А. Макаренка в с. Ковалівка, М. В. Гоголя у родовому гнізді письменника — Яновщині, музею Панаса Мирного в Полтаві, музею О. Суворова в м. Очакові, працювати над реекспозицією музею Полтавської битви.

Полтавська група художників під керівництвом В. М. Батуріна була запрошена до Києва, де вони створили Музей театрального, музичного та кіномистецтва України.

Віктор Миколайович був людиною енциклопедичних знань. Першими його кроками під час роботи над ідеєю майбутньої експозиції, було глибоке вивчення епохи, ідеологічних та політичних рухів, літературних зв’язків.

Його знання історії отримало державне визнання: він був обраний членом експертної комісії з української національної символіки при Верховній Раді УРСР у 90-х рр. минулого століття.

Віктор Миколайович був генієм спілкування, мав неабиякі акторські здібності. Довгі роки грав на сцені Театру юного глядача у Полтаві, яким керувала Е. Шапіро. І навіть знімався у епізодичній ролі в італійському фільмі «Вони йшли на схід» режисера Де Сантіса.

Добре співав. Захоплювався творчістю Володимира Висоцького і завжди першим мав записи пісень талановитого барда, які тоді розповсюджувались нелегально.

Коротке життя Віктора Миколайовича було ніби спалах. Він пішов з життя на злеті, маючи безліч творчих ідей, аби його улюблене місто Полтава стало справжньою духовною столицею України. І нам, полтавцям, треба докласти зусиль, щоб ідеї і думки Віктора Миколайовича стали дійсністю.