Життєві шляхи відомого винахідника Гліба Котельникова пролягали Полтавщиною
28.01.22, 11:20
Коли мандруєш Полтавою міркуєш про те, що будинки, немов люди, мають кожен свою біографію. Якби вони вміли розмовляти, то повідали б нам про своїх мешканців, про життя з тривогами та радістю, яке пройшло в їх стінах.
В м. Полтаві по вулиці Соборності, 24 привертає до себе увагу старовинний будинок, на фронтоні якого позначена дата його будівництва — «1900 рік». Колись на цьому місці стояв будинок купця, почесного громадянина Полтави Федора Грекова. В ньому розташовувався «магазин часов, золотых и серебряных вещей, из всевозможной церковной утварью и образами». Він був майже єдиним у місті та користувався значним попитом.
У 1900 році на місці будинку Ф.М.Грекова було споруджено приміщення для Полтавського акцизного управління. У 1862 році на підставі «Положення про акцизні збори» від 4 червня 1861 року в Росії були створені акцизні управління — місцеві установи, що відали непрямими податковими надходженнями.
У 1889 році керуючим акцизними зборами Полтавського губернського акцизного управління був призначений Євген Котельников — батько відомого винахідника Гліба Котельникова. Життєві шляхи конструктора-винахідника пролягали Полтавщиною. З нашим містом пов’язаний його родовід. Після закінчення Харківського університету в Полтаві оселився дід винахідника Григорій Котельников, який працював викладачем в Інституті шляхетних панянок, у Петровському кадетському корпусі. В Полтаві народився батько Гліба Котельникова — Євген Григорович — вихованець першої чоловічої гімназії в Полтаві, також випускник Харківського університету, викладач, конструктор, акцизний чиновник у Полтавській губернії. Мати винахідника, Катерина Іванівна, — донька полтавського художника, викладача Петровського кадетського корпусу Івана Зайцева.
Майбутній винахідник Гліб Євгенійович Котельников народився 18/30 січня 1872 року в Санкт-Петербурзі. Ще з дитинства грав на скрипці, любив співати та майструвати різні іграшки та моделі.
Навчався Гліб Євгенійович у Полтавській гімназії, та мріяв вступити до технологічного інституту або консерваторії. Але мріям не вдалося здійснитися. У 1889 році помер батько, і реальною була тільки військова кар’єра. Гліб стає вільнонайманим 33-го Єлецького полку, згодом екстерном закінчує Петровський кадетський корпус та вступає до Київського військового училища. Після його закінчення (1894 р.) у званні підпоручика артилерії відслужив обов’язкові три роки і вийшов у відставку. У 1897 році він повертається до Полтави і працює чиновником в акцизному управлінні. Його приваблювала в акцизній службі та обставина, що одночасно з введенням винної монополії було засноване кураторство про народну тверезість, яке організувало народні читання, відкривало читальні, народні театри. Гліб Котельников сподівався на свою активну участь саме у театральній справі. Його запросили грати у трупі «Народної аудиторії імені М.В.Гоголя», де він сформувався як творча особистість.
Гліб дуже любив відвідувати садибу свого діда, яка знаходилася на околиці Полтави. Сусідами Григорія Васильовича, діда Гліба, були відомі полтавські художники Іван Зайцев та Василь Волков. Тут Гліб знайомиться із донькою Василя Волкова, Юлією, закохується у неї і згодом одружується. З цього часу молодий Г. Котельников опиняється в епіцентрі діяльності полтавської мистецької і наукової еліти. У колі спілкування родини Котельникових були відомі на теренах усієї імперії художники Микола Ярошенко та Григорій і Іван М’ясоєдови, скульптор Леонід Позен, відомий хірург Микола Скліфосовський та інші. Дружина Гліба Євгеновича, Юлія Василівна, також була талановитою художницею. Гліб Котельников писав п’єси, ставив спектаклі та романси, реалізовував екзотичні винаходи у вигляді велосипеда із щоглою й під вітрилом!
На початку 1900-х років Г. Котельников був переведений по службі на Дон, потім у Сочі. Але любов до театру, бажання стати професійним актором, змушує Котельникова залишити службу і виїхати до Петербурга. У 1910 року він стає актором драматичної трупи Петербурзького народного дому під театральний псевдонімом Глібов-Котельников. Театральні афіші, що запрошували глядачів на спектаклі з п’єсами Котельникова, фотознімки в костюмах його театральних героїв зберігаються в експозиціях Полтавського музею авіації і космонавтики.
Проте головну увагу Гліб Євгенійович приділяв техніці. Він запропонував нову конструкцію автомобільної свічки, пристрій для запуску автомобільних двигунів, низку пристроїв для трамваїв, декілька поштових машин-напівавтоматів, новий тип повітряного гвинта з лопатами особливої форми — так званий «крильчастий пропелер», гарматний парашут, який фахівці вважають першим у світі вантажним парашутом.
Проте головним його досягненням вважається створення першого у світі авіаційного ранцевого парашута. Гліб Котельников був далеко не першим, хто звернувся до цієї ідеї. Автором першого в історії ескізу парашута вважається Леонардо да Вінчі. У 1783 році французький фізик Ленорман створив апарат для рятування повітроплавців і назвав його парашутом, що з грецької означає «проти падіння». Але саме Г.Котельникову належить ідея гнучкої конструкції парашута, що дозволило пілоту завжди мати його з собою й користуватися ним у будь-який момент під час аварійної ситуації. Поштовхом до даного винаходу стала загибель льотчика Левка Мацієвича восени 1910 року під час здійснення польоту на першому Всеросійському святі повітроплавання в Петербурзі. Свідком цієї трагедії став Гліб Котельников. Професійного актора, далекого від авіації, цей трагічний випадок спонукав шукати способи уникнути подібного. Винахіднику довгий час не вдавалося визначитися з матеріалом для облаштування купола парашута, але допоміг випадок. Якось у театрі Котельников побачив, як одна панянка дістала із сумки шовкову шаль, яка відразу знялася у повітря. «Боже правый! — вигукнув Котельников. — Это же то, что надо. Ничем не пропитанный шелк — лучший материал для купола парашута». Сам Гліб Котельников описував свій винахід так: «Ранец я изготовил из металла. В середине — полка. На ней улаживались стропы и купол парашута. Крышку ранца закрепил на петлях с пружинами, чтобы она быстрее открывалась. К защелке прикрепил веревочку с кольцом для того, чтобы самому можна было открывать парашут, когда выпрыгиваешь из самолета». Вигідність цього винаходу ще й в тому, що стропи, розміщені на двох плечах пілота, дозволяли маневрувати в повітрі.
27 жовтня 1911 року винахідник подав заявку до відділу промисловості Міністерства торгівлі і отримав охоронне свідоцтво на «рятувальний ранець для авіаторів з автоматичним викидним парашутом», підтверджене французьким патентом від 20 березня 1912 р. Проведені в червні 1912 року випробування мали чудові результати. Парашут одержав марку РК-1 (Російський Котельникова, модель № 1).
Після початку Першої світової війни Гліба Котельникова відкликали з Третьої автомобільної петергофської роти, де він знаходився на військовій службі. Йому запропонували взяти участь у виготовленні ранцевих парашутів для авіаторів. Винахідник працював над удосконаленням своєї конструкції, запропонувавши нові моделі. Парашути Котельникова застосовувалися під час Першої світової війни, а після революції були прийняті на озброєння Червоної армії.
У 1926 році Котельников подарував СРСР всі свої парашутні патенти, відмовившись від винагороди. Власником винаходів Котельникова стала держава, яка довгі роки замовчувала заслуги конструктора. У 1929 році Г.Котельников написав книгу «Історія одного винаходу. Російський парашут».
Друга світова війна застала Гліба Євгеновича в Ленінграді. Переживши блокаду, він виїхав до Москви, де помер 22 листопада 1944 року. На пам’ять про видатного винахідника село Сализі, поблизу Гатчини, де проходили випробування парашута, у 1949 році було перейменовано на Котельникове (нині - присілок у Гатчинському районіЛенінградської областіРосійської Федерації.). А неподалік від полігону встановлено пам’ятник із відображенням парашута.
У Полтаві збереглося немало місць, пов’язаних із життям Гліба Котельникова та його близьких. У 1999 році на будинку, де свого часу розташовувалося акцизне управління і квартира Г.Є.Котельникова, на честь конструктора було встановлено меморіальну дошку.
За матеріалами статті Анатолія Чернова, члена Спілки екскурсоводів Полтавщини.
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України