Його перша самостійна робота була настільки потужною, що стала й найвідомішою. У цій будівлі Василь Кричевський акумулював усі свої знання з національного зодчества і декорування, виступивши також талановитим дизайнером інтер’єрів. Відправною точкою у проєкті, очевидно, був легендарний будинок мецената Григорія Ґалаґана відтворений у 1854 році в Лебединці відповідно до традицій українського панства XVIІ–ХVIII століть, звідти – шестикутні прорізи дверей і вікон та кручені колони. Мальовані півники і пишні квіти – з національних настінних розписів. Поліхромні кахлі та майоліка, баранці й куманці – від народних керамістів з Опішні. Будинок Полтавського губернського земства (1903-1908) заклав початок українського архітектурного модерну. Відомий столичний архітектор професор Леонтій Бенуа пропонував Василю Кричевському подати необхідні документи, щоб отримати звання академіка архітектури, але за браком часу і коштів митець не скористався пропозицією…
1911-го року вже визнаний архітектор і живописець Василь Кричевський поринає у нову пристрасть – книжкову графіку. На замовлення Михайла Грушевського береться за візуальне оформлення «Ілюстрованої історії України». Перед авторами інноваційне на той час завдання – ілюструвати книжку фотографіями або рисунками автентичних артефактів, а не фантазійними малюнками, як тоді практикувалося… 1918-го від старого друга, тепер уже президента Української народної республіки, Василь Кричевський отримав нове, не зовсім звичне мистецьке замовлення. Мав терміново – за тиждень! – розробити державні символи УНР: великий і малий герби, проєкти великої і малої державної печатки і ратифікаційних грамот. Тризуб у його накресленні вийшов схожим на сокола, що летить додолу за здобиччю… За десятиліття праці у графіці Кричевський розробив власний упізнаваний стиль: лаконічний, геометричний, часто з елементами народної символіки й української книжкової графіки XVII-XVIII ст.
Якимось дивом Василь Кричевський не потрапив під жорстку машину радянської репресивної системи. Поважний професор, митець, авторитет у живопису, архітектурі й кіно… У березні 1928 року в Парижі презентували історичну драму «Тарас Трясило», художником-постановником якої був Кричевський. Це був перший у французькому прокаті український фільм, що розповідав про історію України… Кричевський був людиною неймовірної працьовитості: його персональна ретроспективна виставка, що відбулася влітку 1940-го в Києві, налічувала 1055 експонатів: живопис, архітектурні проєкти, ескізи театральних декорацій, кінопостановок. Цю велику виставку в Державному музеї українського мистецтва відвідало понад 50 тисяч людей.
Восени 1943-го невблаганний перебіг історичних подій змусив Кричевських залишити затишне київське помешкання та переїхати до Львова, де архітектор очолив Вищу мистецьку школу, а вже влітку 1944 року, рухаючись на захід від лінії фронту, разом зі своїми колегами та учнями зупинився на Лемківщині. Розпис церкви, збудованої 1789 року, дав біженцям заробіток. Розмальовували стародавніми засобами – самі робили рослинні фарби. Кричевський керував розміщенням композицій і створював орнаменти для фресок. І хоч оздоблення – групова робота, авторський почерк метра тут визначальний – український модерн.
Влітку 1945-го, після річної виснажливої подорожі, Кричевський разом із великою родиною нарешті знаходять спокій та прихисток у Франції. Василю Григоровичу вже за 70, по дорозі до Парижа він пережив авіабомбардування та втрату значної частини своїх робіт: графіка, живопис, цінні книги і статті, кіноплівки, фотографії. Але у Франції він відновився настільки, що відходить від депресії і починає багато працювати: створює не лише нові картини – малює втрачені роботи, оригінали яких загинули у великій пожежі 1918 року у Києві, коли більшовики обстріляли будинок у київському середмісті, який створив і в якому жив… Коли постало питання, куди емігрувати з Франції, то родина обрала теплий клімат Венесуели. Велося нелегко – було сутужно з грошима, доймали побутові незручності, місцеві хвороби та скорпіони. Але тут, як і будь-де, Василь Кричевський абстрагувався від дійсності творчою роботою. Йому вже виповнилося 75, проте жага працювати не зникла. По дорозі до Каракаса він малює етюди Ґібралтару, Ґваделупи і Мартініки. На місці – навколишні пейзажі та натюрморти. На початку своєї художньої кар’єри Кричевський малював акварелі, а потім вже перейшов на олійний живопис. Його улюблений жанр – пейзаж. М’які імпресіоністичні роботи відповідають характеру художника з його здатністю уважно спостерігати, запам’ятовувати і точно відтворювати деталі, передавати настрій у грі світлотіней. Він ще встиг показати свої роботи на кількох виставках. Але захворівши навесні 1952 року, практично припиняє мистецькі вправи – 15 листопада Василь Кричевський відбув в останню путь.
12 січня 2023 року все українство відзначає 150-ліття від його дня народження. Неймовірно, але Василь Григорович Кричевський не мав спеціалізованої архітектурної чи художньої освіти. Усе його навчання було на практиці. По ньому залишилися модерні та конструктивістські будівлі, а його художні роботи заповнюють приватні та музейні колекції від Києва до Каракаса, і це при тому, що значна частина спадку загинула у хаосі кількох воєн… Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філії №1 Центральної бібліотеки ПМТГ.
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України