З празником будьте здорові! Ось і дочекалися ми найбажанішого весняного тижня перед Великоднем, який об’єднує два протилежні відчуття, про які образно сказав О.Олесь: «З журбою радість обнялась». Ще недавно – на Вербну неділю – Христос во здравії їхав на ослику, і йому встеляли шлях гілками дерев, а в четвер опівночі один з його учнів Іуда за тридцять срібних зрадив свого вчителя… Легенда це чи реальність важко сказати, але ми впевнені у суголосності з життєвими реаліями тому й шукаємо істину. А істина – у нашій вірі та корінні, історії, звичаях та обрядах. Традиційно у Полтавському літературно-меморіальному музеї І.Котляревського цими днями відбувався цикл літературно-етнографічних заходів «Як предки нашії жили» - це і майстер класи по виготовленню писанок, виставки декоративно-прикладного мистецтва, великодні інсталяції із фондової колекції, сюжетно-тематичні екскурсії. То який же він останній тиждень посту і які обрядові дії з ним пов’язані?
Починаючи з понеділка, кожен день мав своє призначення. Серед них особливо виділяються Чорна середа, Чистий або Живильний четвер, Великодна п’ятниця та страсна або Великодна субота.
У понеділок, переважно у жінок, робочий день починався рано. Ще до сходу сонця мати будила дочок, нагадуючи, що – «недалечко красне яєчко», а тому потрібно помити хату. Зранку починали білити стіни та стелю, фарбувати мисник, двері і підвіконня. Жовтою глиною змащували долівку, а рудою обводили підвалини в хаті та призьбу. Намивали лави, стіл. Після обіду йшли на грядки, щоб до Чистого четверга посіяти городнє насіння.
У вівторок, жіноцтво золило, прало й прасувало білизну. Годилося також винести з хати й пополоскати все шмаття, підготувати до празника святковий одяг. Чоловіки тим часом працювали в полі й заготовляли найкращі дрова для випікання пасок.
Середа є своєрідним завершувачем найосновніших робіт: під вечір цього дня вже годилося впоратися з городом, навести лад у хаті, прибрати її зовні. Ввечері починали вчиняти тісто для пасок та інших обрядових виробів. Дівчата вибирали яйця для крашанок та писанок та підготовляли віск, писала, природні барвники, а хлопці прибирали подвір’я: складали дрова, звільняли двір од хмизу, підмітали моріг, що вже прокльовувався зеленню.
У Чистий четвер готували «баби» - жовті обрядові паски. Вони мали свою технологію виготовлення й випікання. Крім жовтих, в Україні відомі й інші сорти – білі, котрі випікали в п’ятницю, й чорні – в суботу. Всі ці різновиди мали своє символічне призначення: жовті «баби», власне найбільші й найуживаніші, вчиняли з пшеничного борошна на яєчних жовтках, призначалися сонцю й небу, білі – покійникам і повітрю – «щоб не приносили лиха й смерті», чорні –господарям і людям, себто родючій землі. За свідченням старожилів в Україні відомо сорок різних сортів баб.
При виготовленні пасок дотримувалися різноманітних дійств. Цікаві обряди пов’язані з вчиненням, вимішуванням та викачуванням тіста. Особливо стежили, щоб не було порушено звичаєвих форм, коли саджали паляниці в піч. Усіх, хто був у хаті, просили вийти на двір – «щоб не потривожити пасок». Топити піч годилося з тих полін, які відкладалися кожного четверга протягом Великого посту. Підпалювали дрова кількома дубцями свяченої верби. Саджаючи паски на черінь, господиня обов’язково читала молитву.
У Великодню п’ятницю родинне життя набувало особливого настрою. Люди між собою розмовляли півголосом, намагалися не кричати, не лаятися, не встрявати в суперечки. В цей день, окрім дітей, не вживали їжі до виносу Плащаниці, не дзвонили в дзвони, хіба що били в «клепала» - деревяну чи бляшану дошку. Ввечері майже всі йшли до церкви на Плащаницю. З суворими й сумними обличчями слухали читання Євангелія, адже веселитися не випадало – «бо Христос на розп’ятті».
Повернувшись з відправи, трохи підкріплювались і знову бралися за роботу. Не годилося лише шити, прати, прясти, тесати та стругати – «бо то великий гріх».
Нарешті надходила Велика субота, яка власне і завершувала Чистий тиждень. В обов’язки господаря входило насукати свічок і зладнати «дору» -кошик для посвяти. Жінки фарбували крашанки в лушпинні з цибулі. Шкарлупу з яєць, що тріснули або розбилися, відносили до річки й пускали на воду – «щоб допливли до рахманів (померлих душ) і сповістили, що завтра Великдень.
Хоч крашанки фарбували в різні кольори, але перевагу віддавали червоному – «бо він нагадує кров Спасителя». Люди вірили, що в свяченому яйці знаходиться сорок милостинь, а отже, й перебуває «Дух святий», а тому лушпиння зберігали, щоб підкурити ним людей та худобу від пропасниці. В давніші часи при фарбуванні яєць рідину випускали, а шкаралупу підвішували до образів. Згодом цей звичай занепав – «бо коли гримить грім, то той, що сидить під греблею (тобто нечистий), ховається в порожніх крашанках».
У суботній день найбільше «працює» піч – гріється вода, готується смажене й варене їство, адже на Великдень робити це гріх. Печуться чорні паски, тобто паляниці, запікаються писанки. Крім того, якщо в четвер не вдалися жовті паски, то їх повторно готували у суботу.
Прислів’я говорить «Шити, білити, а завтра Великдень», натякаючи на швидкоплинність дня, який майже не помічався за різними клопотами. Як тільки наставали сутінки, на покуті запалювали божницю, яка горіла цілу ніч. Біля храму, в центрі села, на пагорбах молодь розпалювала багаття, котре мало горіти доти, доки не проспівають «Христос Воскрес». Всі - дорослі й підлітки – намагалися не спати всю ніч. Казали: якщо проспить всеношну господар, то виляже пшениця, а коли господиня – льон. Дітей заохочували в такій спосіб: їм обіцяли, коли дотримаються звичаю, щедрі пошуки гнізд диких качок…
Отже в суботу люди жили передчуттям великої радості – довгожданим очікуванням Великодня. Так жив і наш відомий земляк Іван Петрович Котляревський. За цими традиціями продовжуємо жити й ми. Гарної Вам паски! Будьте здорові!
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України