РЕМАРК: із покоління, яке занапастила війна... «Це лише спроба розповісти про покоління, яке занапастила війна, про тих, хто став її жертвою, навіть якщо врятувався від снарядів», – писав Еріх Марія Ремарк у передмові до легендарного роману «На Західному Фронті без змін». Ремарка мобілізували, коли йому було лише вісімнадцять. Так, йому пощастило не потрапити на передову, в саме пекло, проте жахи війни він відчув сповна. Через серйозні ушкодження багато часу провів у німецьких шпиталях, але набагато тяжчий слід трирічна армійська служба залишила на не тілі, а на душі… Абсурдність війни, страх самотності та жага простого щастя… На початку 1919 року Ремарк відмовляється від Залізного Хреста I ступеня, йде з армії та продовжує навчання в семінарії – намагається хоч якось повернути звичне життя, якого його позбавила війна. Він довго шукав себе: працював учителем, був недільним органістом в каплиці при госпіталі для душевнохворих, продавав надгробні пам’ятники, жив у циганському таборі, писав статті, згодом став редактором журналу. Найвідоміші його твори настільки популярні й сьогодні, що важко повірити – Ремарк шалено соромився свого першого опублікованого оповідання та навіть викупив увесь його тираж… Роман «На Західному фронті без змін» був схожий на вибух бомби. Тільки в Німеччині за один 1929-й рік він розлетівся величезним тиражем: півтора мільйона примірників. У 1931 році письменника номінували на Нобелівську премію, та цьому завадив протест Ліги німецьких офіцерів… Навколо нього здіймається галас: відомі письменники та пересічні співвітчизники насторожено ставляться до його політичної відчуженості, вважають продажним писакою і зрадником народу. У 1932 році Еріх Марія мігрує до Швейцарії, але цькування не припиняється: звинувачення в незаконних банківських операціях, штрафи, загроза тюремного ув’язнення. Коли в 1933 році до влади приходять нацисти, письменника прилюдно оголошують зрадником Батьківщини, забороняють і показово спалюють його твори, а в 1938 році й зовсім позбавляють німецького громадянства. Він був поза досяжністю, та нацисти відплатили сповна: за антигітлерівські висловлювання була страчена на гільйотині його молодша сестра.. Ремарк дізнався про це вже після війни й присвятив їй роман «Іскра життя». Закінчення Другої світової війни застало Ремарка в Нью-Йорку… За пару років йому вдасться відвідати рідний Оснабрюк і ще раз побачити батька та старшу сестру. Його стан аж ніяк не райдужний: постійно підводить здоров’я, пригнічують депресії, яким немає кінця і краю. Але, попри постійне душевне сум’яття, він не полишає писати. Герої його творів, як і він сам, пережили дві війни, ще зовсім юними були змушені вбивати, а потім так і не змогли адаптуватися до мирного життя. Та чи все таке безпросвітне? Ні! Згадаймо гумор (хай подекуди чорний), уміння радіти навіть з дрібниць, описи природи, почуттів… 1967 року німецький посол у Швейцарії урочисто вручив Ремаркові орден ФРН, але вся іронія в тому, що після присвоєння нагороди, німецьке громадянство письменнику так і не повернули. Еріх Марія Ремарк помер 25 вересня 1970 року у віці 72 років у швейцарському Локарно. Марлен Дітріх прислала квіти на похорон письменника, але Полетт Годар не прийняла їх, пам’ятаючи про те, яким болісним був роман Ремарка з Марлен. Еріх Пауль Ремарк з’явився на світ 22 червня 1898 року в невеликому німецькому містечку Оснабрюк. Його батько працював палітурником, тому домашня бібліотека була вражаючою. Маленький Еріх багато читав. Після школи він вступив в католицьку семінарію, а пізніше продовжив навчання в королівській духовної семінарії. Планував стати вчителем, спокійно жити й щасливо постаріти... Цей допис до ювілею письменника підготували бібліотекарі бібліотеки-філії № 1 ЦБ Полтавської МТГ. Красень-блондин, атлет, за всіма ознаками Ремарк був істинним арійцем. Обожнював пафос і богемність. Апофеозом всього були корона на візитівці та придбаний за 500 марок у збіднілого аристократа дворянський титул. Незалежність, терпимість, почуття гумору. Коли нацисти могли завоювати весь світ, він гордо визнавав себе противником фашизму та привселюдно говорив про безглуздість війни: «Мир на Землі! Ніколи про це не говорили більше і ніколи не робили в ім’я цього менше, ніж у наш час». Читаймо, бо ми того варті!
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України