Він був талановитим перекладачем з європейських і східних мов, зворушливим поетом, а ще тим, хто прекрасно розуміє найтонші коливання української душі. Він перекладав Байрона, Шекспіра, Шеллі, Бернса, Лонгфелло, Кітса, Уїтмена, Гете, Гельдерліна, Беранже, Жака Превера. Василь Мисик – син православного священика, в’язень російських та німецьких концтаборів.
Цікавість Василя Мисика до вивчення іноземних мов проявилася ще в школі, коли він самотужки оволодів німецькою та французькою мовами, а згодом, живучи у Харкові, вступив до технікуму сходознавства (на таджицький відділ) та пішов на курси англійської мови… Був знайомий майже зі всіма харківськими письменниками.
У 1934-му він заарештований – замість іншого письменника, Василя Минка (якого не виявилося вдома, – а «чекісти» не хотіли повертатися з порожніми руками).
Відтак поета було невдовзі засуджено на п’ять років не за політичною, а за «побутовою» статтею – визнати помилку і просто відпустити випадкову жертву «чекісти» вочевидь не могли. У вердикті, за яким його ув’язнювали, наголошено: «Беручи до уваги, що Мисик виходець з попівської родини і був зв’язаний з українськими націоналістичними елементами, а тому є особою соціально небезпечною і його перебування на Україні в нинішній час небажане».
Зустрівшись на Соловках з ув’язненими Зеровим і Филиповичем, Мисик уникнув їхньої долі, оскільки за таборовими паперами письменником не значився.
Після заслання поету забороняють жити в Харкові, він оселяється в рідному селі.
Потому були фронт, полон, німецький концтабір, участь у підпіллі, випадковий порятунок від розстрілу, коли гітлерівці у квітні 1945 ліквідовували в’язнів... Поет міг лишитися на Заході,але він повернувся до рідного Харкова, – і знову йому пощастило, бо він не був повторно заарештований, як багато з тих, хто пройшов полон, а просто до кінця 1950-х працював на посаді обліковця в харківському трамвайному депо. Працював і писав вірші, не маючи жодних шансів дочекатися їхньої появи друком. 16 жовтня 1956 року ухвалою військового трибуналу Київського військового округу він був реабілітований. Починаючи з 1958 року, виходять поетичні книжки В. І. Мисика: «Вибране», «Борозни», «Верховіття», «Чернотроп», «Біля криниці», «Лан», «Берег», «Планета», збірка оповідань «Брянський ліс», а також окремі видання перекладів з Бернса, Кітса, Хайяма, Рудакі, Гафіза.
Поет супроводжував свої переклади ґрунтовними поясненнями, коментарями та вступними статтями. Також він увів у нашу літературу нові та вдосконалив уже наявні віршові форми: елегії, бейти, епіграми, ідилії, газелі, рубаї, касиди та дастани.
Помер Василь Мисик 1983 року в Харкові, – встигнувши отримати 1977 року перекладацьку премію імені Максима Рильського.
У 1995 році Національна спілка письменників України заснувала Літературну премію імені Василя Мисика, яку присуджують за оригінальні поетичні збірки та віршові переклади.
Запрошуємо до бібліотеки-філії №5, щоб насолодитись чудовим виданням Василь Мисик «Перлини поезії Сходу».
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України