«Я робив, що міг, решту дороблять наступники…»

14.01.22, 13:30

Ця людина служила Україні вірою і правдою весь свій довгий вік.

Його долю визначило нестримне бажання вчитись. Тільки за такої умови хлопчик із бідної багатодітної родини з містечка Брусилова, що дворічним втратив батька, міг отримати освіту, та ще й у престижному Київському університеті Св. Володимира. Всім був відомий твердою проукраїнською позицією. Деякий час він там викладає і видає «Українську граматику для навчання у народних школах», «Вчімося рідної мови», «Українське писання». Співпрацює з виданнями «Громадська думка», «Рада», Науковим товариством імені Т. Г. Шевченка в Києві.

В уряді УНР І. Огієнко був міністром освіти та віросповідань, сприяв утвердженню на всіх рівнях української мови, очолював правописну комісію, що готувала проєкт «Правопису української мови». 1918 р. І. Огієнка запрошують на посаду ректора Кам’янець-Подільського університету. На богословському факультеті він створює відділення, котре займається перекладами церковно-богослужбових книг українською мовою. У зв’язку з наступом більшовиків мусить переїхати до Західної України і оселитися у передмісті Львова – Винниках. «Усе, що я мав при собі, одвіз до Кам’янця й лишив там більшовикам. З собою абсолютно нічого не взяв, тому опинився тут, як Робінзон на острові…» У 1924-1926 рр. викладав українську мову та літературу у Львівській учительській семінарії.

На еміграції І. Огієнко поступово відходить від політичної діяльності та зосереджується на церковних питаннях. 1937 р. у Львові виходить «Новий Заповіт» українською літературною мовою – результат семирічної праці вченого. За п’ять років вийде «Новий Заповіт та Псалтир», а ще через двадцять років повний текст Біблії українською мовою буде надрукований Британським Біблейним товариством у Лондоні (1962 р.).

1937 р. І. Огієнко зазнав великої втрати – померла його 55-річна дружина Домникія Гаврилівна. На руках удівця опинились троє дітей – Анатоль, Леся та Юрій. Восени 1940 р. Іван Іванович Огієнко прийняв чернечий постриг, а невдовзі був висвячений на архієпископа Холмського та Підляського, у вересні 1944 р. – на митрополита. Влітку цього ж року він змушений емігрувати до Швейцарії, а у вересні 1947-го – до Канади, де оселився у Вінніпезі. Діти владики розлетілись у Аргентину та США. За активного сприяння митрополита Іларіона це місто перетворилось на один з найбільших центрів української діаспори у Північній Америці. Чверть віку служив митрополит Іларіон у Канаді і за цей час налагодив тісні зв’язки з університетським та академічним світом країни, написав близько сорока науково-богословських праць. Серед них – «Історія української літературної мови» (– Вінніпег, 1949), де у розділі «Доба Відродження» висвітлено величезний внесок Івана Котляревського у розвиток рідного слова.

29 березня 1972 р. І. Огієнко помер і Вінніпезі у віці 90 років. Згідно із заповітом владики його значний архів мають передати в Україну за двох умов: коли Україна стане незалежною і коли вільною буде її церква. Канадська сторона вважає, що ці умови ще не виконано. Проте 2002 р. деяку частину архіву все ж передано на батьківщину митрополита.

У сучасній Україні пам’ятники Івану Огієнку відкрито у Житомирі та Брусилові, Кам’янець-Подільський національний університет та Житомирське училище культури та мистецтв носять його ім’я.