Історію Полтави неможливо уявити без світлої постаті – письменника-гуманіста кінця ХІХ – початку ХХ століття Володимира Галактіоновича Короленка. Короленко-педагог, Короленко-захисник, Короленко-політик… Його називають «поборником правди», «заступником народним», «Божою людиною», «лицарем моралі і справедливості».

Володимир Короленко має глибоке українське коріння: його дід по батькові походив із козаків. У родині жили перекази про Запорозьку вольницю, славні козацькі походи. Володимир із дитинства полюбив українську мову, пісню, знав багато легенд і переказів. Народився наш співвітчизник у Житомирі Волинської губернії, де й минуло його раннє дитинство. Навчався у гімназії в Рівному, куди переїхала родина. Один із учителів навчав учнів співати народні думи. Широко відома пісня про бурлаку, що символізує образ знедоленої України, закарбувалися в душі Володі на все життя…

Восени 1900 року родина Короленків переїздить до Полтави. Володимир Галактіонович відразу і назавжди полюбив наше місто: «Полтава – славне місто: тепло, доволі сухо, немає (майже) ліхтарів на вулицях…» І хоча сам письменник мріяв про «тихе, віддалене від суєти життя і творчість», двері його будинку на Мало-Садовій (тепер вулиця Короленка) не зачинялися – до нього, відомого правозахисника, увесь час приходили ті, які шукали порятунку і захисту. Він усім допомагав мудрим словом, порадою, матеріально. «Все торкається серця», - писав він в одному з листів другові. Та особливо зворушливим було ставлення у Короленка до дітей. Він згадував, що ще з раннього дитинства, ще за часів кріпацтва, «відчуття жалю і близькості» в його юному серці викликала доля «куплених хлопчиків» - тобто дітей кріпаків, яких зубожілі поміщики змушені були продати в найми міським визискувачам. Враження дитинства лягли в основу відомих кожній людині творів – «Діти підземелля» та «Сліпий музикант». Коли у Полтаві був створений Комітет допомоги голодуючим, то його почесним головою був обраний Короленко. Письменник брав активну участь у зборі пожертв і продовольства саме для дітей. Володимир Галактіонович звернувся до населення України із закликом зробити свій посильний внесок у загальнонародну справу допомоги знедоленим дітям. «Коли відчуєш чуже горе, перестаєш носитися із власним», - говорив він. В тяжкі роки громадянської війни Полтавська міськрада ухвалила рішення про поліпшення постачання продовольством сім’ї видатного письменника. Та Короленко від цієї пільги рішуче відмовився. Як, до речі, і від допомоги та пенсії, виділених йому Комітетом літературного фонду та Товариством взаємодопомоги письменників і вчених, висловивши прохання передати їх хворим і голодуючим дітям.

Останнім його днем народження було 68-річчя. Чимало людей, яким він допомагав, принесли йому свої подарунки цього нелегкого часу: хто – дрова, хто – сірники, а діти – овочі та квіти. Йому було непросто приймати ці подарунки, але від квітів не зміг відмовитися… Решту передав дитячому будинку у Полтаві.

Письменник називав себе професійним спостерігачем полтавського життя. Щоденникові записи митця містять багато цікавого документального матеріалу. Маючи талант репортера, він свої листи писав так, що вони нагадують газетні публікації і є літописом багатьох подій. Ці безцінні листи дбайливо збережені родиною письменника. І зараз ми маємо чудову можливість зазирнути у полтавське життя столітньої давнини.

Володимир Галактіонович цінував книгу та глибоко розумів її значення у житті людей, дбав про розвиток культури, науки, освіти, друку та бібліотечної справи.

Детальніше про життя та творчість видатного майстра пера можна дізнатися з краєзнавчої літератури бібліотеки-філіалу №5.

Полтава любила свого Короленка. Старожили пам’ятали, як ходив нашим містом Володимир Галактіонович, одягнений у темний костюм, у руці – тростина, всі дорослі його впізнавали, вклонялися, показували своїм дітям, аби ті запам’ятали.

100 років тому, 25 грудня 1921 року великий полтавець залишив свій земний шлях і залишився жити у своїх книжках, листах, щоденниках. Літературна спадщина письменника ще довго буде слугувати людям. Ім’я Володимира Галактіоновича Короленка буде жити, доки житиме Полтава!