Лиш тільки встиг вийти царський указ від 17 жовтня 1905 року, що давав певні права та свободи населенню, а вже менш як за місяць, 12 листопада, побачив світ перший номер лубенської газети «Хлібороб». Читачів було доволі, хоча письменними на Полтавщині були менше ніж 17 %. Купували газету навіть ті, хто не вмів читати – давали це робити іншим. Перший номер, що вийшов накладом 5 000 примірників, спричинив справжню революцію в тогочасній пресі. Часопис «зробив у Києві цілу сенсацію: на вулицях просто виривали його з рук у газетників… всі почали дорікати одне одному, чому й кияни не почали видавати газети зараз, а постановили випускати з нового 1906 року», – писав у своєму щоденнику видавець та меценат Євген Чикаленко. Своєю появою «Хлібороб» спонукав до більш активних дій видавців з інших міст України. Хоча газета публікувала переважно місцеві новини для селянства, також були замітки про стан справ в інших губерніях, загальнополітичні та історичні статті, часто із закликами до політичних та економічних змін. Редакція не приховувала власної позиції і зазначала, що бореться «за такий лад в Україні, який повинен задовольнити потреби як українського, так і інших народів, в Україні сущих». П’ятий номер «Хлібороба» вийшов накладом уже 80 000 примірників, що було нечуваною цифрою для тогочасної України. Втім, доля газети була передбачуваною – місцева влада її просто закрила на підставі сумнозвісного Емського Акту, дію якого ніхто не скасовував...
Як повідомлялося в «Хліборобі», його «одвічальним» редактором значився Микола Шемет, але фактичним редактором став його старший брат Володимир. Ще за часів навчання в Києві Володимир Шемет познайомився з Миколою Міхновським і під його впливом вступив до Братства тарасівців, заснувавши разом із братами Миколою та Сергієм осередок тарасівців у Лубнах. Володимир Шемет активно працював у місцевому земстві, обирався радним Лубенської міської думи, а 1905-го року його обирають депутатом до першої Державної думи – це був чи не єдиний кандидат, який пройшов до думи під суто національними гаслами. Він входить до складу української фракції та бюро Українського парламентського клубу. Після розпуску Думи із групою депутатів Володимир Шемет підписав «Виборзьку відозву» – заклик до народу чинити пасивний опір урядові (не платити податків, не давати рекрутів) доти, доки цар не призначить нових виборів. 1905-го року братами Шеметами та їх соратниками був створений коаліційний комітет за участю представників українських політичних партій, що фактично здійснював владно-адміністративні повноваження у Лубнах та деяких селах Лубенського повіту. Лубенська самооборона протидіяла арештам революціонерів царською владою, зупиняла єврейські погроми та підтримувала правопорядок на території так званої Лубенської республіки. Істориками недостатньо вивчено усі подробиці та перебіг тогочасних подій, а також досі немає однозначної думки щодо масштабів і значення того, що відбулося, проте багато хто розцінює проголошення Лубенської республіки як появу першого самостійного державного утворення в новітній історії України. 1907 року відбувся показовий суд у Києві, відомий, як Лубенський процес, втім, зусиллями Миколи Міхновського та інших адвокатів, Володимира Шемета та його соратників вдалось виправдати на апеляційному суді та звільнити з-під варти.
1917-го Володимира Шемета було делеговано до Центральної Ради від Лубенської гімназії, а в жовтні 1917 року брати Шемети створили Українську демократичну хліборобську партію, яка через півроку привела до влади ясновельможного Гетьмана Павла Скоропадського… За радянської влади Володимир Михайлович відійшов від активної політичної діяльності, працював у Комісії зі складання словника живої української мови при ВУАН, збирав народні технічні терміни столярства, теслярства, будівництва, однак був звинувачений в «націоналістичних нахилах» і залишив академічну роботу. Останні десять років життя працював службовцем у різних установах. Помер у Києві 14 травня 1933 року. Цей допис до 150-річчя Володимира Михайловича Шемета підготували бібліотекарі бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ. Колись Олександр Лотоцький, громадсько-політичний діяч та публіцист, охарактеризував його як «героя безчасся», що «виконував функції зовнішнього маніфестування українства, що були так потрібні, коли сили урядові намагались стерти всі ознаки його з громадської уваги». Так одвічний потяг до свободи спонукав братів Шеметів до боротьби за утвердження справжньої незалежності й самостійності для України, Знаймо, бо ми того варті!
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України