отримавши звання класного художника ІІІ ступеня з правом споруджувати будівлі, нащадок польського шляхетського роду оселяється в Києві. Кар’єра майбутнього блискучого архітектора починалася досить скромно – з підключення будинків до новоствореної системи міської каналізації. Колись за участь у польському повстанні його батька позбавили родового маєтку, тому він наполегливо працював аби повернути всі переваги заможного життя. Завдяки правильним знайомствам у Імператорському товаристві правильного полювання, Владислав Городецький отримує перше значне замовлення – сімейну усипальницю баронів Штейнгелів на кладовищі на Аскольдовій могилі. До речі, для Імператорського товариства архітектор безкоштовно зводить приміщення тиру – заради реклами, а в самому товаристві його поважають не лише за професійні якості, а ще й як одного з найкращих стрільців свого часу, що підтверджували численні перемоги на міжнародних змаганнях.

Кількість і якість замовлень постійно зростали: чи не в кожному проекті Городецький демонстрував бездоганні знання архітектурних стилів і водночас гнучко йшов назустріч бажанням замовників. Талант архітектора помітили, і у 1895 році, коли в центрі Києві потрібно було розпланувати чотири нові вулиці і забудувати величезну ділянку, разом із відомими архітекторами залучили й Городецького. Згодом саме до нього звернувся магнат-караїм Коген із замовленням проекту молитовного дому – кенаси, яка й сьогодні, створена в екзотичному мавританському стилі, є окрасою Ярославового Валу. За проектами Городецького зводяться Миколаївський костьол і Міський музей. Однією ж з найвизначніших його робіт, як сто років тому, так і нині вважається прибутковий будинок по вулиці Банковій, 10 – сучасний «Будинок з химерами», хоча ніяких химер там не було й немає. Тоді в Києві важко було здивувати когось поєднанням різних стилів, але нестандартний підхід Городецького вразив усіх… А ще Владислав Городецький багато подорожував Україною, і не просто подорожував – за його проектами зводились будівлі. Своєю творчістю він скрізь і завжди доводив: немає безвихідних ситуацій, є архітектурні шедеври…

Взагалі ж історія і стиль його життя нагадують пригодницький роман. Він легко розлучався з грошима, необачно втрачав статки, та головне – втілював мрії (про одну з таких історії читайте на Блозі Бібліотеки-філії № 1, співробітники якої й підготували ці дописи до ювілею відомого архітектора). Він мав ексцентричну вдачу і залюбки шокував добропорядних киян – саме Городецькому належали один із перших київських телефонів і автомобілів, час від часу він прогулювався або їздив Хрещатиком у своєму авто з відкритим верхом із мавпочкою або папугою на плечі. Мав на Дніпрі плавучу дачу «Сафарі», що пересувалася за допомогою моторного човна. Був добре знайомий з авіаконструктором Сікорським і навіть піднімався у небо на одному з перших літаків. Власник однієї з найкращих у Києві колекцій зброї. Дизайнер сценічних костюмів для театру Соловцов, вбрання та ювелірних прикрас для коханої дружини. Франт, позер, пристрасний мисливець, романтик у творчості, розважливий бізнесмен і великий оригінал. Він був відомим, його любили, поважали… А потім буремні революційні події та постійні зміни влади. Чи думав пан Владислав, тікаючи з міста у 1920 перед наступом більшовиків, що попереду його чекає не тільки робота у Польщі, а й проектування перських залізниць і вокзалу в Тегерані, куди він потрапив на запрошення американської інвестиційної компанії? У віці 65 років архітектор знову вирушає у незвідані краї, але не на полювання чи сафарі… Далеко від рідного дому він продовжує займатись тим, що вміє робити найкраще – порушувати кордони можливого та будувати унікальні споруди. Та 3 січня 1930 року серцевий напад раптово обірвав життя великого мрійника. І сталося це за 4600 км від рідних пенатів, від улюбленого «Будинку з химерами» – у столиці Ірану. Там його і поховали на католицькому цвинтарі Долаб. А народився Лєшек Дезидерій Владислав Городецький 4 червня 1863 року у селі Шолудьки на Поділлі. Дитинство майбутній архітектор провів у родовому маєтку Жабокрич, можливо, саме тому на даху його будинку на Банковій сидять величезні цементні жаби...

Знаймо, бо ми того варті!