З найдавніших часів людина намагалася зрозуміти світ і своє місце в ньому, розгадати таємниці світобудови, виникнення й існування світу. Бібліотекарі бібліотеки-філіалу №13 підготували інформаційну сторінку про дохристиянські вірування українського народу. У стародавній моделі Всесвіту людина вважала себе її центром. У пошуках першопричини астрономічних явищ, опираючись на власний досвід, люди переносили на небо знання про живу природу, про соціальні стосунки у своєму племені. Живими й одухотвореними істотами стають зорі, Сонце, Місяць, планети, метеори, а також метеорологічні явища (грім і блискавка), які, разом з космічними, вважались небесними явищами.
Зірки, сузір’я, світила у первісному світогляді не лише одухотворяються, а й ототожнюються з героями чи тваринами-предками. Серед українських легенд і переказів, казок існують і міфологічні легенди про створення світу, про походження неба, сонця, землі, сузір’їв, про природні стихії. У чарівних казках значна увага приділяється природним стихіям і небесним світилам, які уявляються як священні.
Культ місяця набагато давніший, ніж культ сонця. Здавна вважалося, що не може бути життя в природі без місяця, бо люди спостерігали великий вплив його на рослин, тварин і людей. Дивлячись на місяць, люди навчилися передбачати погоду: якщо місяць рогами вгору – буде погода, а вниз – на дощ. Ці прикмети, зумовлені атмосферними явищами, часто правдиві. Але ще більше з місяцем та його фазами пов’язано містичних, загадкових прикмет та повір’їв.
В першій чверті місяця (коли його немає на небі) не можна жати, орати, мастити хату, загодовувати худобу, квасити борщ, взагалі, починати будь – яку нову справу. На новий місяць треба підстригати косу дівчині – то буде добре рости, а як підріжеш на старий, то не буде. Знаючи чудодійну силу молодого місяця, люди кланялись йому, читали різні молитви, просили в нього достатку, здоров’я, врожаю, любові, замовляли різні хвороби, вгадували долю. Повний місяць також має цілющі властивості, а от старий місяць погано впливає на все живе, тоді ніби завмирає усе в природі. Його ще називають «гнилушею». На третьому тижні нічого не можна робити – ні дерево, ні сіно заготовляти, бо все гнитиме.
Місяць іноді називають молодим братом сонця, що зобов’язаний світити вночі. Як же його уявляли? Прекрасним і могутнім молодцем, подібним до Зорі, що свій небесний двір залізом обгородив (світло місяця – біле, подібне до заліза), поставив ворота з щирого золота, засіяв поле дрібними перлами. Все це – постійні ознаки місяця в колядках. Як відомо, всі колядки – це староукраїнські міфологічні зразки. І взагалі, в народних обрядах скрізь бачимо залишки солярного (сонячного) світогляду, і стародавні вірування в небесні світила.
Усі небесні світила, — це одна родина: сонце — жінка, місяць — чоловік, молодий, а зорі — то дітки, як то співається в наших колядках. Місяць скрізь шанувався, бо ж це нічне Боже око. І навіть і тепер, хто побачить його вперше (новика), той конче мусить перехреститися, щоб щастило ввесь місяць. Рання зоря та зоря вечерова, це сонцеві сестри красуні. А зорі — це сонцеві та місяцеві діти, або пізніше — Божі очі. Кожна людина має на небі свою зірку, і коли вона народжується, Бог її запалює, а коли вмирає, з неба котиться й зірка її. Нині народні. астрономічні знання часто не суперечать науковим. Якщо у минулому українці астрономічні явища сприймали як пересторогу, то сучасники досить буденно.
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України