23 лютого минає 265 років від дня народження поета, драматурга, перекладача Василя Капніста – одного з найяскравіших представників творчого та культурного середовища Полтави початку ХІХ ст. У сучасній Полтаві є вулиця, що має його ім’я, правда, винесена далеко на периферію, – аж на Крутому Березі. А поміж тим, В. Капніст був однією з ключових фігур при формуванні губернського центру: у 1802 р. був обраний генеральним суддею, укладав статут Будинку виховання дітей бідних дворян, у 1820-1823 рр. обирався полтавським губернським ватажком дворянства.
Досьогодні стоїть на Першотравневому проспекті прегарний старовинний особняк з портиком доричного ордера, який городяни називають «домом Капніста». За переказами, Василь Капніст збудував близько 1805 р. цей маленький затишний палац для зимового перебування своєї родини. Зараз у колишньому «дворянському гнізді» знаходиться Полтавський літературно-меморіальний музей І. Котляревського. «У полум’ї непохитні» викарбувано на гербі старовинного шляхетського роду Капністів, до якого належали хоробрі воїни, дійсні таємні радники, губернатори, радники посольств, сенатори і полтавські поміщики середньої руки. Корені його роду тануть у глибинах ХУІІ століття. Предками Капніста вважають огречених венеціанців, що прийняли православну віру.. Василь Капність народився 23.02.1758 р. в с. Обухівка, на Миргородщині. Коли хлопчик підріс, його як сина воєначальника, що загинув смертю хоробрих, віддали в науку при військовій школі. У цій привілейованій школі він зустрів Миколу Львова, майбутнього архітектора, поета, винахідника, який стане найближчим другом. Микола Львов тепер нам відомий як автор проєкта Миколаївської церкви у Диканьці. Після закінчення школи Капніста перевели до лейб-гвардії Преображенського полку, де він познайомився з Г.Р. Державіним, який теж став його другом. Усі троє – Капніст, Львов, Державін – були одружені з рідними сестрами, доньками обер-прокурора сената Олександрою, Марією, Дарією.
Всупереч прикладу своїх доблесних предків, воєнна служба зовсім не приваблювала Капніста, і він залишив її заради поезії. У 1770-1780-х рр. ним були написані оди на честь перемоги на Туреччиною, сатиричні вірші і найбільш знаменита «Ода на рабство». Унікальність ситуації полягала в тому, що один з найбільших землевласників Полтавщини виступив на оборону прав посполитих. Йому тоді не виповнилось ще й 30-ти років.
Єдиний драматичний твір, написаний В. Капністом, – комедія у віршах «Ябеда», створена 1798 р. Тоді ж вона була поставлена у Кам’яному театрі Петербурга. Поштовхом до її створення були події особистого життя автора. Наприкінці ХУІІІ ст. впливова і заможна поміщиця Тарновська завдяки підкупу і хабарям незаконно заволоділа маєтністю Капністів. Увесь «вертеп судових неправд» тоді називався словом «ябеда». Так окрема подія, узагальнена талановитим пером Капніста, показала явище, що охоплювало всю тогочасну дійсність.
З моменту виходу у відставку В. Капніст майже постійно живе в Обухівці. 1782 року його обрали маршалом дворянства Миргородського повіту, а через три роки київське шляхетство запросило на виборну посаду губернського маршала дворянства.
Досі залишається утаємниченою одна з сторінок суспільно-політичної діяльності В.В. Капніста – т.зв. «місія до Прусії». Наприкінці зими 1791 р. разом з рідним братом Петром Василь Капніст виїхав до Берліна, маючи особливе доручення певних кіл української шляхти, яка не хотіли миритися із знищенням української автономії. Брати мали аудієнцію у королівського канцлера, про котру останній доповідав пруському королю. За свідченням істориків, король ухилився від будь-яких контактів.
В. Капніст перекладав російською мовою «Слово о полку Ігоревім». Це були саме роки наполеонівської навали. Донька поета, Софія Василівна Скалон, згадувала, що під час наближення французької армії до Москви Капніста запитали: «… що ви будете робити, якщо Бонапарт піде на Малоросію? Які будуть ваші плани і куди Ви втечете?» Він відповів: «Я нікуди не збираюся тікати, добре знаючи Малоросію і будучи любимим нею, я сподіваюся поставити її на ноги і, озброївши, вигнати ворога з наших володінь».
Найбільшим дарунком долі була для Василя Капніста його велика сім’я, де панувала любов, відданість і ніжність. Улюблена Обухівка оспівана у багатьох ліричних віршах – «Приют сердца», «Осень», «Зима», «В память береста», «Обуховка». Це був той затишний притулок, куди приїздили сусіди по маєтку Гоголі-Яновські з сином Нікошею, Муравйови-Апостоли, Трощинські, а також майбутні декабристи П. Пестель, М. Бестужев, М. Лорер.
У підсумку, за ті 65 літ, котрі йому відміряла доля, Василь Капніст створив оригінальні літературні твори, об’єднав друзів-однодумців у літературні гуртки, захищав інтереси України, звив тепле родинне гніздо, звідки пішли у світ його численні нащадки.
Помер поет 28 жовтня 1823 р. від запалення легень у маєтку кн. Д.П. Трощинського в Кибинцях. Восени виповниться 200 літ з дня його смерті.
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України