То була неймовірна енергія і концентрація Людей близьких за духом. Своїх.

Тих на кого можна було покластися і опертися, з ким не страшно було стати до бою…

...Тут необхідно ненавидіти й любити!

Тут неможливо «просто так» прожити,

Замкнувшись у собі, немов у доті.

Усе тут необхідно пережити,

Усе на смак відчути і на дотик.

Тут треба йти!

Іти, не зупинятись!

Тут ще багато треба, треба, треба!

За все тут необхідно хвилюватись —

За всіх людей, за землю і за небо.

І розумом, тривогами, руками

Не дать планеті в просторі заснути!

...Якщо прийшов людиною, не каменем -

Байдужим ти не маєш права бути!

Грицько Чубай

Подвиг Героїв Небесної Сотні надихнув на боротьбу з російською агресією сотні тисяч українців. І ми схиляємо голови, віддаючи глибоку шану всім, хто поклав своє життя за свободу рідної землі. Вічна пам’ять і слава Героям!

Є в жалобному списку загиблих Героїв Майдану і патріоти-полтавці. До Дня Героїв Небесної Сотні бібліотекарі бібліотеки-філіалу № 1 Полтавської МЦБС підготували серію дописів. Сьогодні – друга історія.

АНДРІЙ

На той час Андрій Черненко з родиною вже мешкав у Києві. Народився ж у селі Слободо-Петрівка Гребінківського району Полтавської області. Дитинство пройшло в Черкасах, де тепер залишились його батьки та брати.

Те, як живе Європа, Андрій бачив на власні очі – разом з дружиною працював у Посольстві України в Нідерландах. Він постійно говорив друзям і рідним: «Я бачив краще життя – без корупції, без злиднів, без свавілля влади – хочу, щоб і ми так жили»... Андрій вперше прийшов на Майдан після побиття студентів 30 листопада й відтоді бував там майже щовечора. Вклавши маленьку донечку спати, разом з друзями поспішав в епіцентр історії. Допомагав чим міг: підвозив своїм автомобілем шини на передову, будував барикади, але принципово не брав у руки зброю. Казав, що Майдан переможе і без зброї, бо вийшов на мирний протест.

На мирних людей кинули до зубів озброєний «Беркут»… 18 лютого Андрій Черненко отримав кульове поранення в груди. Того ж вечора помер у лікарні. Похований у рідному селі Слободо-Петрівка.

«Ми думали, якщо вийде багато людей, то кровопролиття не буде», – згадує Олена, дружина Андрія. Того вечора, наче передчуваючи недобре, вона дала йому з собою маленький срібний хрестик… «Ми були такі щасливі, ніколи не сперечалися. Я дуже вдячна Богові, що у мене такий чоловік. Він дуже піклувався про мене і про нашу донечку, був дуже порядною людиною. Тому він не міг туди не піти. А я не могла і не хотіла його стримувати».

...Якщо прийшов людиною, не каменем -

Байдужим ти не маєш права бути!

Ціна, яку заплатила Небесна Сотня за право України бути вільною країною – це величезна відповідальність для кожного з нас.

Пам’ятаймо!