Ми звикли, говорячи про період 18 століття, захоплюватися чужими вченими, письменниками, музикантами…У нас же був Сковорода!
Мислитель світового рівня, педагог, поет, музикант. Дослідники життя й творчості Григорія Савича часто сходяться на тому, що йому якимось чином вдається залишатися близьким, зрозумілим і сучасним для нових поколінь, попри те, що пройшло кілька епох, і світ дуже змінився. Бібліотека №12 продовжує свої студії присвячені 300-річчю Григорія Сковороди. Й сьогодні поговоримо трохи про Сковороду музиканта.
Найкраще це висловив сам Григорій Савич: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Адже музика, поезія становили нерозривну єдність і гармонію життя й філософії Сковороди. Виняткові музичні здібності – досконалий слух, чудовий голос, володіння багатьма інструментами, талант композитора і педагога – були засобом передавати своє світобачення.
Свою філософію Григорій Савич транслював у слові й музиці, а постійною супутницею його мандрів була флейта… Бадьорим кроком він іде собі з жезлом і тихо наспівує… Співаючи, кидає погляд то праворуч, то ліворуч… Відпочиває біля струмка або на зеленій галявині… Цей мандрівник ходить ногами по землі, а серце його перебуває на небесах і втішається… Його вважали праведником, котрий зцілює піснями і чарівною грою душевні рани одиноких, убогих і знедолених. Бо, за його розумінням, «музика промовляє до душі нашої», він бачив у ній «джерело думок вдячних» і спосіб «покращення» цього грішного світу.
Трирічні мандри землями Угорщини, Австрії та Італії значно збагатили його музичний досвід і, насамперед, пісенну творчість: у ті часи в Західній Європі надзвичайно популярною була вокальна лірика. Сковорода своєю творчістю довів, що наша музична культура не поступається західній!
Григорій, «переходячи з міста в місто, із села в село, дорогою завжди співав або, вийнявши свою улюбленицю флейту, награвав на ній сумні фантазії та симфонії». Співав народних пісень, духовні та світські канти і псалми, закладаючи тим самим історію української пісні-романсу. Його пісні співали українські рапсоди-бандуристи, лірники, мандрівні дяки, чумаки. Пісні так і називали «сковородинськими». І понині відомі його сатирична пісня «Всякому городу нрав і права», ліричні канти «Стоїть явір над горою», «Ой ти, птичко жолтобоко», пісня-псалом «Ах поля, поля зелені». А пісню «Ах пішли мої літа» було надруковано з нотами ще за життя Сковороди в «Богогласнику» 1790 року в Почаївській друкарні. Так само для своїх пісень він обрав простоту й сердечність. Даруючи одну з них, Григорій Савич колись скромно зауважив: «…правда, пісня наша майже зовсім сільська і написана простонародною мовою, але я сміливо заявляю, що, за всієї простонародності й простоти, вона щира, чиста і безпосередня».
То є щира правда: музика Сковороди щира, чиста і такою залишиться назавжди, як щира і чиста душа нашого народу, нашої України.
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України