Центифольні троянди із саду Котляревського

02.06.22, 10:52

У Котляревського навколо хати з ранньої весни до пізньої осені було повно квітів, котрі піднімали до сонця голівки, наповнювали простір формами, кольорами, ароматами.

Були серед них вишукані аристократки – центифольні троянди.

Ось що записав український художник та етнограф Порфирій Мартинович із уст похресниці Котляревського Христини Петрівни Морозовської 29 травня 1888 р. на хуторі Катеринівці Костянтиноградського повіту майже через п»ятдесят років по смерті поета: «Котляревський Іван Петрович мій хрещений батько був. Як прийду до нього, то дасть було, 25 рублів, білу асигнаційку, –все й подарує мені кожен раз. Троянди центифольні були у нього коло вікон, кущі. Наріже роз: «понеси маменьці Храполисі (Храполиха – хрещена мати моя). Книжечок дасть мені читати. Що-небудь дасть, подарить… А то як вийшла я заміж, то з Яковом Микитовичем скільки разів у нього була. Було угощає чаєм і, було, дасть на молитви» (чоловік Христини Морозовської був священиком).

Це унікальне свідчення: по-перше, воно вкотре підтверджує виняткову доброзичливість та душевність нашого поета, його щедрість, гостинність, готовність служити ближньому; по-друге, виявляє ще й цікаву грань його образу – зацікавлення екзотичною квіткою, котра тільки у ХУІІІ ст. потрапила із Азії до Європи. І невдовзі опинилась у Саду Божественних пісень Івана Котляревського!

Центифольну розу ми тепер добре знаємо – це чайна троянда! Існує чимало її різновидів. Це квітка з характером та вимогами. Може капризувати щодо недостатньої освітленості та незахищеності від вітру. Любить пити воду.

З її пелюстків виготовляють наливки, варення. Іноді заварюють як чай.

Але «споживати» цю красуню з чашки чи з келиха – справа, на нашу думку, не найшляхетніша. Вона народжена для іншого. Нею треба милуватись у травні-червні, тоді, коли вона дарує себе світові. Котляревський це розумів і, як бачимо, обдаровував трояндовими букетами близьких йому людей.