Вибір існує завжди, навіть у добу зневіри, жорстокості та душевного розпачу… Павло Герасимчук чудово знав, що переховуючи євреїв, ризикує не лише своїм життям, а й життям усієї родини. Часом до них доходили чутки про покарання викритих рятівників євреїв. Через декілька тижнів Павло попросив Хомутів піти, втім, думка, що він посилає людей на вірну смерть не давала йому спокою. Хомути залишилися у Шубкові до кінця окупації: 18 місяців вони ховалися в укриттях, споруджених на обійсті волинських селян, лише час від часу, в безмісячні ночі, крадькома виходили на подвір’я вдихнути свіжого повітря. Господарям же довелося сильно обмежувати себе, щоб прогодувати ще трьох осіб – нелегке завдання у голодні роки війни. Жили у постійному відчутті страху: їх могли видати сусіди або ж якийсь необачний вчинок… По війні, повернувшись до рідної домівки, Хомути знайшли спорожніле місто: з трьох тисяч його єврейських мешканців нацистську окупацію пережили близько двох десятків осіб… За даними істориків, під час Голокосту Україна втратила 1,5 мільйона євреїв із 2,7 мільйона станом на червень 1941 року…
Після Другої світової війни держава Ізраїль запровадила почесне звання «Праведник народів світу», щоб віддячити представникам інших націй і віросповідань, які, ризикуючи власним життям, безкорисливо рятували євреїв… Більшість незворушно спостерігала за тим, як сусідів чи знайомих арештовували та вбивали, а були й такі, що допомагали нацистам в «остаточному розв’язання єврейського питання»... А хтось непомітно вкладав яблука в кишеню перехожому, допомагав грошима чи одягом, носив їжу до схованок у полях, виводив приречених з гетто, підробляв документи, надавав притулок у себе вдома: на ніч або на кілька років… Як свідчать архівні документи ізраїльського меморіального комплексу Яд-Вашем, більшість історій порятунку починалася випадково – і за кожною з них можна зняти фільм чи написати книгу, бо кожна достойна цього. У часи загального божевілля, нелюдської жорстокості прості люди робили простий вибір – не зважаючи ні на що, залишатися людьми. Нажаль, багато кого з них вже немає серед живих, а про багатьох праведників світ так і не дізнався, бо не завжди вдавалося врятуватися самим рятівникам…
14 травня Україна вшановує пам’ять людей, які, ризикуючи життям, рятували євреїв в роки Другої світової війни. Першою серед українців, хто отримав звання «Праведник народів світу», стала Олена Вітер (ігуменя Йосифа), настоятелька греко-католицького монастиря, яка переховувала від нацистів єврейських дітей. Ігуменя належала до Організації українських націоналістів, за що її неодноразово ув’язнювала радянська влада. Представники України, імена яких вносили до почесного списку праведників, були й до неї, але їх записували громадянами Польщі або радянського союзу – однією з перших у світі звання Праведниці отримала українка Марія Бабич… Ігуменя Йосифа, отримуючи почесне звання у 1976 році, наполягла на тому, щоб саме Україна була офіційно зазначена як її батьківщина… Радянська влада не заохочувала рятівників євреїв розповідати про свій подвиг, бо замовчувала Голокост і вшановувала лише тих, хто чинив збройний опір, організований радянським режимом.
Історія активного визнання українців Праведниками народів Світу розпочалася лише у роки незалежності. На початку 1990-х лише декілька сотень дерев з іменами українців були висаджені на Алеї Праведників у Єрусалимі, де за традицією кожному герою присвячується одне дерево. Зараз їх – 2673.
Історії Праведників народів світу пов’язують між собою континенти, сторіччя та родини. Кожна з історій – не лише про Голокост та дивовижний порятунок, а й про велику дружбу, бо зараз товаришують вже діти та онуки Праведників та порятованих. І це – найкращі приклади того, як бути Людиною – не перед іншими, а перед Господом Богом та самим собою. На медалі, яку отримають Праведники, написана фраза з Талмуду: «Той, хто рятує одне життя, рятує увесь світ». Так було тоді, за часів Другої світової, так і нині – завжди є люди, які заради порятунку інших людей готові пожертвувати своїм життям. З важливими сторінками історії вас знайомили працівники бібліотеки-філії №1 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ. Пам’ятаймо!
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України