Його біографія містить багато неймовірних фактів: у сім років пережив клінічну смерть – лікар оголосив хлопчика мертвим після падіння з кручі; в 1920-их заледве уникнув радянського суду через оформлення експозиції в музеї у «буржуазному» дусі, а дещо згодом був визнаний божевільним, бо, працюючи вчителем фізики у школі, назвав комуністів злодіями, та йому пощастило втекти на Кубань…. Долучився до народного ополчення і в 1942-му під час наступу нацистів отримав важке поранення – чужі люди тоді потурбувалися про Василя, хоча сильно ризикували своїм життям. У 1943-му був мобілізований до Німеччини: працював розвантажувачем річкових барок в берлінському таборі – саме тоді Василь Очерет став Василем Баркою, бо рідним в союзі загрожувало переслідування за кровний зв’язок зі «зрадником». Дивом вирвався з німецького табору, став працівником українського видавництва «Голос» у Берліні. І знову чудом після падіння Берліна пройшов понад тисячу кілометрів до Авгсбурга, в американську зону окупації, де опинився в таборі для переселенців «Ді-Пі». На той момент він вже був зовсім іншою людиною – анітрохи не радянською. Пережите й побачене тільки зміцнило віру в Боже Провидіння та остаточно переконало, що радянська держава – страшне зло, про що обов’язково треба свідчити…

1946 року Барка видає третю збірку поезій під промовистою назвою «Апостоли». До неї не увійшли ні твори, написані в 30-ті роки (за винятком одного), ні більшість напрацювань воєнних років – вони безслідно зникли. Ті 19 поезій, які вдалося зберегти, засвідчили українській діаспорі нового поета – релігійного, містичного та водночас модерного. Наприкінці 1950-х років Василь Барка працює над есеями на християнсько-містичну тематику. В цей період він вже мешкає в Америці, тяжко працюючи та бідуючи, видає перший роман «Рай» та успішну поетичну збірку «Океан».

У канон української літератури Василь Барка увійшов передовсім як автор «Жовтого князя» – книги, яку нерідко називають першим українським романом про події Голодомору, насправді ж ще в 1934 році у Празі вийшла друком повість Уласа Самчука «Марія», яка вперше заговорила до українського та західного читача про кривавий злочин більшовицького режиму. Щоправда, на відміну від свого колеги по Мистецькому Українському Рухові, Барка власними очима бачив спухлих від голоду людей, як живих, так і мертвих. Мало того, сам голодував, через що «Жовтий князь» можна сміливо вважати не просто романом, а й справжнім художнім свідченням. Над його текстом Василь Барка працював понад 3 роки – з 1958-го по 1961-й, а матеріал до нього збирався десятиліттями, починаючи від з 1933-го. Проте особисті спостереження та досвід – не єдині чинники, що стали передумовою масштабного твору, і невідомо, чи вдався б він таким фатальним та по біблійному апокаліптичним, якби не особливе релігійно-містичне чуття письменника, що дозрівало в ньому протягом цілого життя.

Нажаль, чимало його творів залишаються маловідомими, для закордонного ж читача Барка взагалі майже невідкритий через невелику кількість перекладів. Надіємося, що ситуація зміниться на краще, і велика творча спадщина Василя Барки стане доступною багатьма мовами світу та одержить належну читацьку рецепцію. Цей допис до ювілею письменника підготували бібліотекарі бібліотеки-філії № 1 ЦБ Полтавської МТГ.
Знаймо, бо ми того варті!