На літературну годину «Світлий талант і трагічна доля Василя Симоненка» до бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ завітали учні 9 класу ліцею №32 «Європейський».

Василь Симоненко народився 8 січня 1935 року на нашій полтавській землі, в селі Біївці на Лубенщині. Через свої короткі неповні 28 літ земного життя він проніс глибоку синівську любов до краю, що спородив його, до народу, що дав крила і мудрість.

За життя Симоненко написав сотні віршів. Офіційно друкувався поет неохоче, бо радянська влада вимагала від нього коригувати тексти. Більшість творів видавав самвидавом, завдяки чому і став відомим. Дебютував він збіркою «Тиша і грім» в 1962 році. Уже після смерті неймовірними зусиллями друзів було опубліковано поетичні збірки «Земне тяжіння» (1964), «Поезії» (1966), «Вибрана лірика» (1968), а потім аж до 1981 року – цілковите забуття. Його книжки вилучалися з бібліотек, а до деяких віршів дописувались «правильні рядки».

Тільки після здобуття незалежності Василь Симоненко повернувся до українців у поетичних книжках, у літературознавчих творах і спогадах, у піснях, у назвах вулиць і шкіл, бібліотек. Для присутніх було проведено огляд творів Василя Симоненка та книг про його життя, творчість.

Творча спадщина Василя Симоненка, хоча і посмертно, високо була оцінена і відзначена Національною премією України імені Тараса Шевченка. В 2005 році пам’ятник-погруддя поета встановили на його батьківщині у селі Біївці, в листопаді 2010 року в Черкасах було встановлено пам’ятник на центральній площі. А в 2015 році у внутрішньому дворику Червоного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в якому навчався поет, відбулися урочистості з нагоди відкриття погруддя Василю Симоненку.

Незадовго до смерті Василь Симоненко розповідав приятелеві поету Миколі Сому про свій сон. У сні він бачив віз, на якому їхали Іван Франко й Леся Українка, а коней поганяв Тарас Шевченко. Він запросив Василя сісти до нього на підводу. Той попросив, щоб і друга Миколу Сома взяли. Але Тарас Григорович сказав, що йому не можна, хай пішки йде.

Так розпочинається фільм «Рожеві лебеді Василя Симоненка», автором і режисером якого є полтавська письменниця, журналістка Інна Снарська, оператори Олександр Покинський та Дмитро Старіков, виробництво Полтавської ОДТРК «Лтава». Цей фільм здобув перше місце в номінації «Душі невичерпна криниця» на IX Всеукраїнському фестивалі телерадіопрограм «Калинові острови – 2004», а в 2006 році авторка стала лауреатом літературно-мистецької премії імені Василя Симоненка.

Учням цікаво було переглянути цей фільм, бо він знайомить з рідними місцями Василя Симоненка, його вчителькою Уляною Миколаївною Демченко, однокурсниками Миколою Сомом та Анатолієм Перепадею, однокласниками та односельцями.