«Полум’я серця, сили й завзяття – все віддаю для України» – ці слова належать одному з творців українського державотворення Івану Матвійовичу Стешенку. Цього року виповнюється 150 літ від дня народження невтомного будівничого вітчизняної освітньої системи. Ще до приходу в політику Стешенко був знаним педагогом, істориком українського театру, критиком і літературознавцем, перекладачем та письменником. Його дружина Оксана Стешенко писала, що до 7 класу гімназії чоловік не усвідомлював себе українцем і тому перші поетичні твори написані російською мовою. Але під впливом спілкування з полтавським земським лікарем О. Кривком, а також засновниками Братства Тарасівців – М. Баздаренком, М. Базькевичем, І. Липою, які під час перебування у Полтаві мешкали у будинку Стешенків, його світогляд кардинально змінився і до університету він вступив свідомим українцем.
Ще під час навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету І. М. Стешенко захопився політичною діяльністю: разом з М. Коцюбинським, П. Тучапським, Лесею Українкою, М.Ковалевським та іншими заснував українську соціал-демократичну групу, був членом української студентської громади, Київської старої громади, Української демократичної партії, Української соціал-демократичної робітничої партії. За цю діяльність переслідувався російським урядом: п’ять місяців відбував покарання у в’язниці, зазнав заслання у 1897-1900 рр. У цей період Іван Матвійович плідно займався перекладацькою та дослідницькою діяльністю, видав дві поетичні збірки «Хуторні сонети» (1898 р.) та «Степові мотиви»(1901 р.). Пізніше був одним із редакторів місячника «Сяйво», «Робітничої газети». На урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника І.П.Котляревському у Полтаві 1903 р. Івану Матвійовичу доручили виголосити одну з двох наукових доповідей про творчість письменника, причому саме на його виступі наполягав М. В. Лисенко.
З початком Української революції опинився у вирі політичних подій. Був одним з організаторів Української Центральної Ради і членом Малої Ради, головою шкільної і редакційної комісій. Очолив рух за українську національну школу. 6 березня 1917 р. заснував і очолив Товариство поширення шкільної освіти в Україні. Як його голова, а також член Всеукраїнської учительської спілки й Київського губвиконкому ради об’єднаних громадських організацій, доклав чимало зусиль для реалізації програми дерусифікації школи, схваленої І Всеукраїнським учительським з’їздом 1917р.
15 червня 1917 р. І. М. Стешенка призначено генеральним секретарем освіти, згодом Народним міністром освітніх справ. На цій посаді Іван Матвійович отримав змогу втілювати в життя свої ідеї, обґрунтовані ним ще 1905 р. у низці статей з мовного та національного питань, надрукованих часописами «Київські відгуки» та «Південні записки», де він наголошував на необхідності створити національну школу та запровадити українську мову в усіх сферах життя: суді, театрі, церкві тощо. Лише за перші три місяці роботи Генерального секретаря освіти УНР було відкрито 53 українських середніх школи на громадські або приватні кошти, зокрема на Київщині – 18, на Полтавщині – 16, на Поділлі – 5 гімназій та І реальної школи, на Чернігівщині – 1, на Катеринославщині – 2, на Херсонщині – 5, на Волині – 2. Українські гімназії було відкрито в Києві, Харкові, Катеринодарі та інших містах.
Досьогодні актуальними залишаються педагогічні ідеї І. М. Стешенка про постійне вдосконалення фахового рівня вчителів. Література, наука, освіта – такі були сфери захоплень Івана Матвійовича, які він вдало використовував на політичній арені. Широко освічений сам, освітою він воював і за відродження рідного народу, якому присвятив усе своє життя.
Допис підготували працівники Полтавського літературно-меморіального музею І.П.Котляревського
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України