Сила людини. #35_років_уроків

15.04.21, 10:25

Радіаційний фон на третьому енергоблоці був набагато вищий, ніж на четвертому. Як же його дезактивувати?

Силою людини! Тут є потужний підйомний кран, кранівник якого сидить на безпечній відстані. Є роботи, які можуть збирати сміття. Але виконати просту операцію - застропити плиту, накинувши петлю стропи на гак цього крана, не можуть навіть роботи. Потрібне вміння людини - слабкого створіння, не захищеного природою проти гамма-променів.

І все-таки: як застропити плиту? У військових частинах, що брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, оголосили запис добровольців.

Вентиляційний зал на маківці третього енергоблоку. Солдати готуються до виходу. Вони стоять уже одягненими, ніякого хвилювання на їхніх обличчях не помітно. Останній інструктаж, остання перевірка спорядження. Двом бійцям - старшині Кольцову і рядовому М’якушеву - зараз уся увага. Вони і мають застропити оту плиту.

В кімнаті залягає тиша…

- Перший, уперед!

Цю команду гучномовець розносить над покрівлею енергоблоку. Двоє бійців показуються в дверях і біжать. Біжать швидко, як тільки можна, бо кожна зайва секунда - це зайве опромінення. Але дуже прудко мчати не вдається: на них свинцеве вбрання. нагрудники, штани із цього ж металу, схожі плавки купальника, і фартух з обсвинцьованої гуми.

Напарники підбігають до плити. Трансформатор телекамери максимально наближає екран. Солдати хапають стропу із петлею-зашморгом, просовують її в щілину між покрівлею та плитою. Яке щастя, що є така щілина, що не доводиться підважувати плиту ломом! «Зашморг» вже на гаку.

- В укриття! - полегшений наказ. І в цю мить зашморг, сплетений з товстого сталевого канату, поволі, але з упертістю пружини, злазить із гаку.

- Кран, стоп!

У приміщенні запанувало розслаблення, яке буває завжди, коли люди тільки починають усвідомлювати поразку.

Раптом в кадрі з’явилася людина. Вона нагнулася, підняла стропу і спокійно надягла її на крановий гак. Усе відбувалося в цілковитій тиші, неначе монітор показував репортаж із космосу.

- Кран, віра! Плита відірвалася від поверхні й попливла до місця захоронення.

Потім І.М.Кольцов, знімаючи з себе свинцеві лати і такі ж «плавки», розповів, що оте «Кран, стоп!» він почув, коли вже добігав до схованки. Обернувся, одразу все зрозумів. Кинувся назад, щоб у нейтронну бурю через нього не виходила нова партія добровольців. У цьому ривку і був момент подвигу.