Шведська армія, вже за правління Карла ХІ, була потужною силою в Європі, завдячуючи реформам, які впроваджували її правителі, починаючи ще з Густава І Вази, котрий заклав основи регулярної армії. За своїм складом вона не була однорідною, це пояснюється підходом до її комплектування, а саме:

- поземельної військової повинності;

- вербування найманих солдат, так званого ополчення.

Відбірні полки складали основну силу війська Карла ХІІ в ході Великої Північної війни 1700-1721 рр. Але ж і частини ополчення теж відігравали значну роль у війні. Їх набирали у Прибалтиці, німецьких провінціях. Звичайно, за чисельністю естляндські і ліфляндські полки ополчення поступалися основним полкам та мали більш скромне обмундирування.

Кожна військова одиниця мала своє знамено. Ще у 1672 році військова колегія прийняла рішення щодо забезпечення новими знаменами Шведських та Фінських провінційних полків, які повинні були мати відповідні герби провінцій на своїх прапорах. Livfana (лейбзнамено, тобто полкові знамена) повинно було бути білого кольору з детальним зображенням герба провінції, а ротні знамена – колір провінції.

В дійсності цього правила не завжди дотримувалися. Тому в 1674 році видали додаткову постанову, згідно якої необхідно було розміщувати лавровий вінок навколо провінційного герба, а також по гранаті із запаленим гнотом в кожному куті. Та це знову не вирішувало проблеми. Досвід воєн диктував тенденцію, що прапор повинен бути однієї моделі та мати правильне зображення провінційного герба. Як наслідок, вийшли Постанови 1686 року, які залишилися чинними аж до наших днів.

Базуючись на правильній геральдиці, практичному, естетичному та візуальному досвіді, Постанови 1686 року були досить зваженими.

Піхотні Livfana (полкові знамена) відтепер мали бути білими із зображенням Національного герба з обох боків. Як ознака розпізнавання – провінційний герб був розташований у верхньому, внутрішньому куті. Основа знамен, для того щоб розрізняти його від знамен зроблених включно до 1682-85 років, не повинна була мати гранати із запаленим гнотом у кутах. Ротні знамена повинні були виконувати у традиційних кольорах провінції із зображенням провінційного герба всередині лаврового вінка. Були введені стандартні розміри та ціни на знамена. Піхотні шили з тафти. Вони повинні були мати стандартні розміри: висота 180-190 см, 210 см ширина. Карл ХІ встановив ціну на знамена на підставі економічних розрахунків - 40 талерів срібної монети за Livfana та 26 32 талери за ротне знамено.

Все ж нові знамена чи штандарти виготовляли не тільки згідно нових Постанов. Штандарти були досить дорогими й обтяжували державний бюджет. Тим більше їх не замінювали новими до того часу, поки вони повністю не зношувалися.

Постанови 1686 року діяли також і для тимчасово створених у 1701 році провінційних полків.

Окрім привезених із ткацьких фабрик Стокгольма, знамена та штандарти виготовляли також у Ризі, Ревелі та в німецьких володіннях. Дуже часто такі знамена додатково оздоблювали зображенням корон, гранат та язиками полум’я, що, можливо, не зовсім відповідало Постановам.

Знамена, які були виготовленні на місцевому рівні, важко ідентифікувати за браком джерел.

В колекції музею історії Полтавської битви зберігається два шведських прапори:

1. Шведський прапор області Або, зразка 1700 року, взятий під Лісною у 1708 році. На шовковому полотнищі бежевого кольору, у верхньому лівому куті, зображений стоячий на задніх лапах золотого кольору лев (фрагмент герба Фінляндії). На голові лева корона. У кожній лапі він тримає по мечу. З його відкритої пащі видно червоний язик. Навколо лева розміщені дев’ять розеток темного кольору. Знамено прикріплено мідними заклепками до древка з навершям.

2. Знамено шведське полкове. Двостороннє. Із сірого полотна. Прямокутної форми. Розмір 187х220 см. З обох боків на тканині зображено коричневою фарбою вензель Карла ХІІ під короною. З обох боків вензеля, зеленими фарбами - орнамент у вигляді гілок. Знизу гілки перев’язані червоною стрічкою.

Для консультації з атрибутації шведських знамен ми звернулися до провідного шведського експерта з цього питання Лейфа Торнквіста.

Стосовно першого зразка він зазначив, що є три варіанти до якого полку він міг би належати. Якщо має лише герб Фінляндії у внутрішньому верхньому куті, але відсутні інші декоративні елементи, то це може бути:

1. Або, Бйорнеборзький, Нюландський полки, які втратили свої прапори біля Дерпоті 1704 року.

2. Аболандський подвійний батальйон, який втратив свої прапори під час боїв у Фінландії 1713 – 1715 рр.

Основним елементом, на підставі якого можна встановити кому належав прапор, є розмір герба у куті.

3. Аболандський полковницький прапор (менш ймовірно, що був втрачений під Лісною чи Полтавою, але ймовірніше, що був втрачений під час капітуляції біля Гельсінгфорсі (шведська назва Гельсінкі) 1742 року. Але на ньому повинен бути не тільки герб Фінляндії у куті, але ще й великий герб Швеції.

Виходячи з цього можна зробити висновок, що досліджуване знамено, ймовірно, відповідає першому варіанту.

Стосовно іншого знамена, Лейф Торкнвіст зазначив, що був дуже вражений, коли його побачив, бо вважав, що такого знамена в музейних колекціях України не має. На думку дослідника цей прапор належав одному з батальйонів народного ополчення, організованого у Ліфляндії 1701 року. Також Л. Торкнвіст відмітив, що, можливо, не вдасться встановити точну належність прапора. На той час існувало 14 або 13 ліфляндських батальйонів народного ополчення: Озель, Дорпат, Фелін, Нюген, Оберфален, Пернау, Сагніц, Кокенгюсен, Мареєнбург, Тірсен, Трейден, Вальк, Венден та Вольмар. Також нас цікавило чи міг цей прапор належати до Озельського батальйону, який єдиний прослідував з Левенгауптом до України. На початку 1701 року Карл ХІІ наказав генерал-губернатору у Ризі Е. Дальбергу забезпечити балтійські підрозділи народного ополчення саме полотняними похідними прапорами. Декор на них був, м’яко кажучи, провінційним, бо полотна були замовлені та надіслані у підрозділи, які були змушені самостійно думати про декорування прапорів, за власний рахунок. Тому Лейф Торкнвіст наголосив, що, ймовірно, прапор належав котромусь із ліфляндських батальйонів народного ополчення, а не естляндських. Тодішній кордон між Естляндією та Ліфляндією проходив північніше, ніж між сучасними Естонією та Латвією. Крім того Лейф Торкнвіст підкреслив і той факт, що визначити належність цього прапора до конкретного батальйону, можливо і не вдасться, бо на сьогодні дуже важко знайти джерела, які б пролили світло на цю проблему. Окрім того дослідник зазначив, що «прапор не міг належати Озельському підрозділу народного ополчення. А, отже, не міг бути взятий московитами під Полтавою, якщо це не трапилося значно раніше у Ліфляндії». Отож, можемо стверджувати, що другий прапор із колекції музею історії Полтавської битви належить до одного із батальйонів народного ополчення, але навряд чи міг бути захопленим під Полтавою 1709 р.

За матеріалами Гармаш В. "Московські та шведські знамена в колекції ДІКЗ "Поле Полтавської битви"