Комітет Національної премії імені Тараса Шевченка оголосив список номінантів 2023 року. Сучасну українську літературу репрезентують три автори, три книги. Книга перша. Книга поезій. Це особлива книга. Вона відважно підіймає історичні й етичні питання, дотепер все ще недостатньо обговорювані в культурній і публічній сферах України. Вона демонструє, що поезія може братися за озвучення найболючіших істин. Вона ставить пам’ятник жертвам і боронить їх від забуття. Вона доводить можливість авторові водночас бути творцем і документалістом: пам’ятати й закликати інших пам’ятати про страшні кривди, заподіяні його роду, і водночас сповідувати етику прощення… Збірка поезій Олександра Авербуха «Жидівський король» з’явилася напередодні повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Вона повертає нас до часів іншої війни та великої трагедії… Серцевина її – «То я об за тебе не забуду ніколе» – складається з документоподібних текстів: 45-ти листів від остарбайтерів-підлітків до своїх рідних в Україні і 9-ти повідомлень переважно сухого, офіційного звучання – «на ваш запит відповідаю» – про вбивства євреїв. По суті, ця книжка є Кадишем, юдейською поминальною молитвою, за культурою, яка була або жорстоко знищена, або експлуатована через примусову працю, або переміщена. Упродовж останнього десятиліття ми бачимо, як українська література робить безпрецедентні кроки до переосмислення травми Голокосту. Це вже більше не ми й вони. Це МИ. Особливий виклик збірки – промовити про трагедію єврейства України українською ж мовою, вказати на необхідність вписати її, трагедію, в історію мучеництва на українській землі, і зробити це, не відвертаючи погляду від питання про відповідальність за скоєне. Перший же вірш збірки починається такими рядками: я пробачив собі прадіда-українця що ходив погромом на прадіда-єврея пробачив прабабу-польку яка рвала коси прабабі-єврейці я пробачив собі прадіда-москаля який забрав останній шматок у прабаби-українки я пробачив прабабу-єврейку що написала донос на прадіда українця
«Пробачити» і «пробачити собі» – ось ключові поняття книги, дух якої далекий від мстивості чи навіть озлобленості. Поетично «привласнені» листи та скупі тексти-повідомлення, ніби колекцію неоціненних знахідок, беруть в обійми початкові й прикінцеві вірші від імені самого Олександра Авербуха. Цей Олександр – нащадок чотирьох різних етносів, спадкоємець «великого змішання». Життєвий шлях поета неординарний: народився у Новоайдарі на Луганщині, у 16 років опинився в Ізраїлі, де працював і одночасно навчався в університеті, щоб звідти згодом переїхати до Канади, де захистив докторську дисертацію в Торонтському університеті. Свою книжку Олександр Авербух завершує таким дворядком: єдине чого ми тепер прагнемо це визнання нашого болю
Чого можна прагнути, коли люди змушені покидати свої домівки, коли стають свідками вбивств, поранень, зруйнованих ударами будинків? У світі, який заціпенів від надміру людських страждань, більше немає надії на справедливий суд, відшкодування чи навіть розуміння?.. Визнання нашого болю… Яким рядком завершилася б збірка поета, коли б він писав цей вірш тепер?.. Про номінантів Шевченківської премії 2023 у галузі літератури читайте у циклі дописів бібліотекарів бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ. Знаймо, бо ми того варті!
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України