Щасливий дідусь Володимир Короленко

10.02.21, 11:54

Відомо, що Володимир Галактіонович був не тільки турботливим батьком, але й дуже гарним дідусем. Він мав лише єдину онуку, але саме вона окрасила останні роки його життя. Молодша донька письменника Наталя подарувала Короленкові радість стати дідусем. В листах до зятя і доньки, родичів Володимир Галактіонович регулярно дає детальні звіти про свою маленьку онуку, про її фізичний стан, настрій, кожне нове вимовлене слово, повідомляє, що вона «багато ходить, спить при відкритих вікнах, грається в піску».

Короленко був дуже турботливим дідусем. З особливою любов’ю описує письменник свою онуку. Погортаємо ці сторінки. В листі від 1 лютого 1917 року: «Декілька днів гуляла по вулицям навіть при 12 морозу. Зараз припинили: морози у нас в січні стали сильнішими /буває нище 20/, а у неї проявилися легкі ознаки нежитю. Нежить пройшла, але морози не слабнуть. Підождемо».

В листі до зятя К. Ляховича від 18 липня 1916 року відмічає: «…Частину дня гуляємо, дивимося на ріку, на луки, відрізняємо вже гусей та овець навіть вдалині і дуже радіємо». В листі від 1 листопада 1916 року повідомляє: «Сонечка підростає. Гуляє кожного дня, навіть у вологу погоду. На наших вулицях Соня стала вже популярна майже як Карко (пес Короленка) серед сусідських дітей та нянь. Ходить в своїй шубці, яка надає їй вид тумбочки, і гумових калошах, а коли погода потеплішає – в ескімоському костюмчику».

В листі від 11 листопада 1916 року: «Гуляє кожного дня, хоча вже тиждень у нас зима: сніг. Гуляє залюбки та не охоче йде додому…Ми з Сонею сідаємо писати Вам листа. Ми, як завжди вже займаємося своїми справами. Соня вже все своє виконала: одяглася, поїла: вранці яйце, вдень кашку. Після сніданку вона зазвичай підходить до мого столу, де я вже працюю, і намагається прийняти участь в писанні. «Напишемо татусеві», – говорю я їй. Вона радісно киває головою і бере перо». В листі з Ларден до старшої доньки Софії письменник відмічає: «Від дванадцятої до трьох інколи проводжу час з Сонею. Вона спить у колясці, я інколи теж дрімаю на лавці, але більше читаю». Полтавці часто бачили в міському саду щасливого дідуся з маленькою онукою на руках.