28 січня минули 103-і роковини відтоді, як помер класик української літератури Панас Мирний (Панас Якович Рудченко). Світла постать великого майстра слова завжди живе в нашій уяві, а його твори, як і в усі часи, продовжують хвилювати нас. Панас Мирний народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового скарбництва в Миргороді. Мати, Тетяна Іванівна, походила з сім’ї дрібного чиновника. Після закінчення з відмінними оцінками Гадяцького повітового училища чотирнадцятилітній підліток іде на „власний хліб”. Чиновницька служба Панаса Рудченка розпочалася восени 1863 року в Гадяцькому повітовому суді. Панас Якович служив по канцеляріях Гадяча, Прилук, Миргорода. Але молодого Панаса давно манила до себе Полтава, яка на той час мала вже значні літературні традиції. Пізньої осені 1871 року перекладні довезли 22-літнього Панаса Рудченка в губернське місто Полтаву – давно вимріяну Полтаву, ще з юнацьких літ. Майже пів століття свого життя віддав Панас Якович Рудченко нашому місту. Саме в Полтаві розквітла його творчість, на повну силу розкрився письменницький талант. Протягом 32 років Панас Якович з родиною винаймав кімнати у будинках на Монастирській та Малосадовій вулицях. А в березні 1903 року письменник придбав садибу на мальовничій околиці Полтави, на Кобищанах. Гарненька хатка „о семи покоях”, від неї вниз садок, город, а під дубами та вербами – ставок. У своєму будинку Панас Мирний прожив 17 останніх років. Звідси, з 3-ї Кобищанської вулиці (нині вул. Панаса Мирного), щоранку ходив Панас Якович до центру Полтави на службу в казенну палату (нині будинок міської ради). На другому поверсі був кабінет дійсного статського радника П.Я.Рудченка, який займав найбільшу кімнату в усій казенній палаті (зараз – зала засідань). Пропрацював там 37 років. У його віданні були діловодства: пенсійне, спадкове, земельне, адміністративно-господарське; постачання скарбницям, різним установам та особам гербових знаків; розпорядчий комітет у справах утримання земської пошти, харчування війська та ремонту й постачання для нього помешкань. Усі ці справи вимагали великого життєвого та службового досвіду, знання законів та безлічі циркулярів. Ерудицію в службових справах Панас Якович мав надзвичайну, з якою нічия інша не могла зрівнятись. Він знав усе досконально, цитував, що треба, напам’ять, знав, де що знайти. 28 січня 1920 року зупинилося серце Панаса Мирного, що «так чуло відкликалося на сльози, страждання та кривду» . Відспівували письменника 30 січня в Успенському кафедральному соборі. Про похорон згадував сподвижник і друг Панаса Яковича Григорій Коваленко: «Був чималий мороз 30 січня, як тисячі народу проводили в останню дорогу славного полтавця. В морозному повітрі лилися жалібні співи українського національного хору. Труну під червоною китайкою і під прапорами везли, по стародавньому звичаю, на санях двома парами волів. Поховали поруч із сином...» Так ховали мешканці нашого міста – одні – відомого службовця казенної палати, начальника одного з її відділів – Панаса Яковича Рудченка, інші – улюбленого письменника – Панаса Мирного. Але 29 серпня 1936 року прах Панаса Мирного було перенесено в Зелений Гай, затишний куточок Полтави, улюблене місце відпочинку письменника за життя. Там Панас Якович знайшов свій останній прихисток. Пізніше, у 1943 році, поруч із ним було поховано й дружину. 28 січня, у день пам’яті письменника, з ініціативи науковців Полтавського літературно-меморіального музею Панаса Мирного та педагогічного колективу загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 8 імені Панаса Мирного було влаштоване покладання квітів на могилу класика української літератури. Вклонитися пам’яті письменника прийшли представники громадськості міста, директор, учні та вчителі загальноосвітньої школи № 8, працівники Полтавської обласної бібліотеки для дітей імені Панаса Мирного, науковці полтавських музеїв. Присутні послухали виступи наукових співробітників музею Панаса Мирного про останні дні життя та поховання письменника. Учителі та учні загальноосвітньої школи № 8 розповіли про творчий шлях видатного полтавця. До могили Панаса Мирного приходять вклонитися пам’яті шанувальники його таланту, полтавці й гості нашого міста. Усі схиляються у великій повазі перед світлим образом дорогого й незабутнього письменника Панаса Мирного й світлої справжньої людини – Панаса Яковича Рудченка.