На сьогодні у світі для 300 мільйонів людей рідною є одна зі слов’янських мов… До ХІ століття вся слов’янська спільнота говорила майже однією мовою, що мала декілька діалектів, проте були вони надзвичайно близькими. З часом, десь з 1000 року, під впливом історичних обставин, найчастіше політичного характеру, з окремих слов’янських діалектів почали розвиватись самостійні мови, збільшувалось між ними і розходження, однак першооснова їх нікуди не поділась, вона чітко простежується і донині, що дозволяє нам, носіям слов’янських мов, непогано розуміти одне одного.

Безперервну традицію писемності у слов’ян було започатковано наприкінці IX століття: трохи більше ніж 1150 років тому слов’янські народи отримали писемність, яка дала можливість їм творити свою літературу, філософію, фіксувати закони, що стало надзвичайно важливим для розвитку культури та державності… Це сьогодні нам видається само собою зрозумілим, що народ має свою писемність, проте такого розуміння не було ні в тому ж таки ІХ столітті, ні навіть у наступні часи…

862 року князь Великоморавської держави Ростислав, бажаючи захистити себе від німецької експансії з Заходу, вирішив піти на союз із Візантією та попросив візантійського імператора Михайла ІІІ й патріарха Фотія відрядити в Моравію християнських місіонерів, які б упровадили тут літургію народною мовою… За декілька ж років до того викладач Константинопольського університету Костянтин Філософ (у чернецтві Кирило) на основі грецького письма вже розробив слов’янську абетку, згодом названу «кирилицею». 863 року Кирило та його старший брат Мефодій, який був ігуменом грецького монастиря Поліхрон, переїхали до Моравії проповідувати християнство. Там, за свідченням «Повісті минулих літ», «…оці прибулі почали складати письмена абеткові словінські і переклали «Апостол» і «Євангеліє», і раді були словіни, що почули велич Божу своєю мовою».

Невдовзі за впровадження слов’янської мови у богослужіння Кирило та Мефодій були звинувачені в єресі: візантійське духовенство було категорично проти їхньої діяльності по створенню старослов’янської писемної, оскільки переважала думка, що повноцінними мовами, які можна використовувати в сакральних цілях, є іврит (єврейська), грецька й латинська. На той час розділення християнства ще не було, тому «апостоли слов’ян» звернулися до римського папи Адріана, який все ж дозволив вживати слов’янську мову в сакральних цілях. Сам же Костянтин, полемізуючи зі своїми опонентами, намагався теоретично обґрунтувати необхідність широкого використання в культурних та релігійних цілях слов’янської мови.

За три роки Кирило помер. Мефодій незабаром був висвячений на архієпископа Моравії і Паннонії і продовжував перекладати Біблію. «Мефодій же посадив двох ченців, гарних скорописців, і переклав повністю всі книги з грецької мови на словінську за шість місяців». Згодом за свою проповідницьку і перекладацьку діяльність Мефодій провів два з половиною роки у в’язниці. По його смерті учні Кирила і Мефодія були вигнані з Моравії і виїхали до Болгарії, а звідти кирилична абетка та переклади Біблії старослов’янською мовою потрапили і до Київської держави. Наші предки, користуючись цією мовою і адаптуючи її до своїх потреб, зуміли створити блискучу цивілізацію... До речі, саме в Україні була видана перша Біблія старослов’янською мовою – Острозька Біблія та була створена перша друкована граматика старослов’янської мови Мелетія Смотрицького.

Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філіалу №1 Полтавської МЦБС. 24 травня православна церква вшановує пам’ять просвітителів Кирила і Мефодія, а у світі відзначають День слов’янської писемності та культури. В Україні це свято було встановлене згідно з Указом Президента від 17 вересня 2004 року.

За одинадцять з половиною століть, що минули від доби Кирила і Мефодія, було здійснено кілька безуспішних спроб перевести українське письменство на латинську абетку. Ми ж настільки звикли до своєї абетки, що вже і не усвідомлюємо, що пишемо та читаємо кирилицею…