Римарство – мистецтво виготовлення ремінної збруї для коней, а також дрібних шкіряних речей (ременів, гаманців, рукавичок). Майстрів називали римарями або лимарями.
Красиві та зручні хутряні речі були в пошані завжди. А виготовляли їх майстри з вичиненої шкіри з хутром. Хто багатший – носив шубу, а бідніший – кожуха. Майстри звалися кушнірами.
Ремесло стельмаха було надзвичайно потрібне: куди ж без воза чи з поламаними колесами? Отож стельмахи й лагодили та виготовляли колеса, а то і збирали простий народний транспорт. Вони були щось на зразок «давнього СТО».Про сницарство практично ніхто не знає. А це художнє різьблення по дереву та карбування по металу. Вони, сницарі, були елітою ремісників. Без них не обходилися меблярі, вони прикрашали карети та інтер’єри храмів.
Бондарство – промисел, що пов’язаний з виготовленням дерев’яних бочок, діжок, шапликів (низька бочка) чи дерев’яних корит.
Про гончарів ми вже писали. Без посуду з глини чи дерева не обходилася жодна сім’я в Україні. Але була ж така річ, як скло! Крихкий, досить дорогий матеріал, але який красивий! Майстрів-склодувів, що опанували це нелегке, небезпечне та «гаряче» ремесло називали гутниками. «Гута» – то гаряча глиняна піч, де майстер власноруч виготовляв або видував скляні вироби.
Ну і на останок про них, про ковалів. До коваля йшли підкувати коня, нагострити ножа чи косу. Він робив замки, цвяхи, лемехи до плуга. Коваль, як майстер-чарівник, зі шматка розпеченого заліза міг виготовляти міцні та необхідні в господарстві речі. В них, ковалях, бачили захисників від нечистої сили, бо тільки сильний чоловік може стояти біля печі, в якій горить вогонь, як у пеклі. Недарма наш земляк Микола Гоголь зобразив героя «Ночі проти Різдва» Вакулу саме ковалем…
Багато ремесел і промислів відійшли в минуле. Про них можна лише прочитати чи подивитися на витвори давніх майстрів в музеях. Ми дивуємося їх майстерності та щиро захоплюємося тими, хто зумів відродити призабуті народні ремесла.