«Райський куточок» Полтави

27.04.20, 11:06

Видатний полтавець Володимир Галактіонович Короленко своїм праведним життям в ім’я людей та талановитою літературною спадщиною заслужив на постійну увагу наступних поколінь. Із 1928 року в садибі, де проминули останні майже два десятиліття життя письменника-гуманіста, час неначебто притишив свій хід. Родзинкою цього меморіального місця є, безумовно, сад.

Короленко був українцем по батьківській лінії. А що важливо для українця? Мабуть, із стародавніх часів, на генетичному рівні, садиба нашого співвітчизника - це разом із житлом ще й сад та город: плодові дерева, чагарники, овочі, зелень, квіти. Сад надає відчуття повноцінності життя. Овочі, фрукти та ягоди цілий рік були підмогою до буденного і святкового столу, становили основу багатьох страв української кухні. Вишня, слива, яблуко в варениках, пирогах, напоях надавали української кухні особливий колорит.

Народившись і провівши перші 18 років свого життя в Україні, всього цього Короленко не міг забути й від цього не міг відмовитися. Тут доречно згадати, що в молодості Короленко мріяв стати лісником й навчався в Петровсько-Розумовської сільськогосподарської та лісової академії. Курс ботаніки читав йому сам Клімент Тімірязєв.

У музеї зберігся план всіх посадок, виконаний старшою дочкою Короленко. Площа саду загалом складає 0, 613 га. Зараз тут представлено понад 65 видів і форм рослин. Є і кілька меморіальних дерев, які пам’ятають свого видатного господаря: це горіх та 3 кущі кизилу.

Багато відвідувачів музею шукають і знаходять тут славнозвісну музейну тишу. Після огляду експозиції всі вони мають змогу пройти далі, помилуватися квітковими клумбами, а потім і меморіальним садом. Там теж стоїть тиша, але вона особлива. Зрідка вона порушується то дзвінким криком сойок, то шелестінням гілок під білячими лапками, то мірним дзижчанням бджіл. Ніколи ніхто не в образі за подібні порушення.