Прилетіла ластівочка… Найвідоміша різдвяна щедрівка – насправді давня українська обрядова пісня, яку виконували навесні, коли додому поверталися ластівки: Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка, Стала собі щебетати, Господаря викликати…
У прадавні дохристиянські часи на наших землях Новий рік зустрічали саме в березні. В щедрівках величали господаря та його дружину з дітьми, бажали родині достатку, доброго врожаю і приплоду худоби в новому році. «Щедрик» – від слова «щедрий», що також означає плідний, життєдайний. «Щедрик» лунав на Щедрий вечір, коли за столом збиралася вся родина і зустрічала Новий рік. На столах було повно смачної їжі, а щедрівники – молодь або діти – ходили від хати до хати і співали під вікнами. Взамін щедрівники отримували винагороду: їжу або гроші. З перенесенням святкування Нового року на зимовий період щедрівки почали співати в січні, за тиждень після Різдва. Про це маленькі полтавці дізналися на етногодині у бібліотеці-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ. Надзвичайно цікаву етнографічну розвідку «На Явдохи весну ластівка принесла» представила народна майстриня Катерина Штепа. Діти дізнались про народні свята, в яких тісно переплелись давні язичницькі та християнські вірування, прикмети та обрядовість, пов’язану з ними. Говорили про весни та літа – так у давнину називали роки. Згадували легенди рідного краю. А ще – почули багато цікавого про божу пташку ластівку. Кульмінацією етногодини став майстер-клас з розпису ластівок-магнітів. Діти творили диво: ластівки оживали – не просто набували кольору, а сповнювалися щирими дитячими мріями, щоби полинути у світ та принести щастя в родини. Мрії здійснюються, якщо їх здійснювати!