Прання за давніх часів

28.04.20, 10:06

Володимир Ізмайлов в книзі «Путешествие в полуденную Россию» писав, що українці живуть не багатше, ніж росіяни, але живуть так чисто, так гарно, набагато краще наших селян. Навіть Олександра Йосипівна Смирнова-Россет, згадуючи про роки, проведені в Україні, писала: все было чисто и порядочно»

У наших предків протягом століть виробилась своя побутова культура. Прання одягу та догляд за тілом були неодмінною складовою цієї культури.

Сам процес прання аж до середини ХХ ст.. був надзвичайно трудомістким і тривалим. Все починалося з води. Речі замочували або просто занурювали у воду і жорстоко били. Спочатку для цього використовували просто каміння. А , оскільки більшість древніх поселень будувались біля водойм, то браку каміння і води жителі не відчували. Для того, щоб позбутися плям, нерідко використовували пісок, який діяв як абразив і буквально здирав забруднення.

Згодом почали помічати, що при додаванні до води певних речовин, прання стає простішим, швидшим і результативнішим. Застосовували різні доступні методи – додавали до води при пранні коріння трав і дерев, кору та плоди дерев та тваринні жири. Уже в VІ ст. до н.е. древні єгиптяни починають варити мило з козячого жиру і деревної золи.

Наші предки ще з часів Київської Русі і аж до ХІХ ст.. прали білизну за допомогою золи. Для її отримання найчастіше використовували сосну, клен або березу в яких найбільший вміст карбонату калію. Деякі речі достатньо було прополоскати у воді, ті, які були в плямах чи слідах поту потребували значних зусиль

Спочатку одяг мочили в бочці, чанах чи цебрах потім золили – тобто пересипали попелом. Потім всі речі складали у бочку, видовбану із суцільного дерева – «жлукто». Додавали ще золи потім все це заливали окропом і придавлювали все це важким предметом. Мило теж використовували Попередньо намилювали найбрудніші місця та плями. Його берегли для прання комірців, мережаних сорочок, манжетів, чохлів. Але мило було дорогим і його використовували лише в поодиноких випадках. Для нагрівання води до високої температури у жлукті могли використовували залізну колісну втулку, або валуни каміння попередньо розжарені у печі.

Коли жлукто ставало холодним,його везли полоскати до річки. Часто для цих цілей робили спеціальний дерев»яний поміст – кладку. В інших випадках прали вдома – в приміщенні чи надворі, використовуючи цебра, балії, жлукта. Прати могли і ногами, але це робили лише в теплу пору року. Просочену мильним розчином білизну клали на тверду поверхню і били прачем.

Відбілювали одяг за допомогою золи від гречаної соломи або соняшника, кислим молоком, сечею, або просто розстеляли на сонці. Сонячні промені і кисень, який виділяла трава, слугували природним підбілювачем.

Зола протягом багатьох століть залишалась єдиним ефективним засобом для прання одягу

Для прання використовували різні прилади – праники, пральні товкачі, пізніше , у ХІХ ст. почали використовувати пральні дошки, які теж були дерев»яними

У ХVІІІ , на поч. ХІХ ст. почали шити костюми з накладними комірцями, знімними манжетами, з»явилась натільна білизна, яку одягали під одяг, щоб захистити його від поту. Через такі вдосконалення достатньо довго можна було прати лише спідню білизну, комірці та манжети.

Був ще й такий вельми дієвий спосіб прання. Спочатку білизну замочували на добу в бочці, пересипаючи курячими екскрементами. Коли в бочці починалось бродіння, «сорочки сходили», їх викручували і несли на річку прати. Це був І етап. ІІ етап називався золінням. Знову ж у велику бочку без дна (жлукто) клали донизу шар соломи, яку ретельно втрамбовували, шар попелу, потім знову ж таки пересипану попелом білизну і трамбували якомога щільніше. Згори насипали ще попелу і заливали окропом. Воду кип’ятили у величезних чавунах у печі. Заливали водою жлукто по самі вінця, а згори клали розпечений камінь, або залізо. Після чого закутували жлукто кожухами та ряднами і залишали упрівати. Як вода прохолоне, вантажили бочку на воза і везли до річки, де білизну ретельно виполіскували. Сорочки іноді крохмалили у проціджених висівках. Після такого прання сорочки були білі білесенькі.

Для сушіння білизни теж існували правила. Сорочки вішали поруч сорочок, простирадла з простирадлами (бо нове водитись не буде). Причому на вулицю вивішували найкращий святковий одяг. Не можна було сорочок вивішувати проти неділі, бо нечистий хворобу нашле.

Також не можна було золити у неділю та на свята, також 8 тижнів після хрещення й 6 тижнів після Великодня, а також по понеділках, середах, п»ятницях і суботах. Якщо жінка планувала золити у понеділок чи п’ятницю, то вона повинна була у І –й день Великого посту випити 3 ложки води зі жлукта інакше ризикувала накликати на себе купу нещасть.

Дитячі пелюшки чи сорочечки не можна було вибивати і викручувати, аби дитя не крутило. Воду просто витискали. Не можна було також прати в річці пелюшки після заходу сонця, вивішувати просушувати «проти ночі». Сорочку дитини до року не можна було вивертати.