Полтавський художній музей святкує День Соборності України

24.01.22, 08:26

День Собо́рності України — свято, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республі-ки та Західноукраїнської Народної Республіки. Саме 3 січня 1919 року, у Станіславі, було ухвалено рішення про злуку, в якому зазначалося: «Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішним днєм Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку». Остаточна процедура оформлення соборності відбулася в Києві 22 січня, в першу річницю проголошення ІV Універсалу Центральної Ради. В цей день було підписано та оприлюднено спеціальний Універсал Директорії УНР, який отримав також назву Акту Злуки. Вітаючи січневе рішення УНР, Директорія урочисто оголосила про те, що: «Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна».

В роки радянської влади про подію 22 січня 1919 року публічно не згадувалося. Проте в пам’яті народу ця подія залишалася живою. Тому у 1990 році Народний рух України організував «живий ланцюг» з рушників від Львова до Києва, який окрилив і надихнув Україну, змусив повірити у власні сили.

Офіційно в Україні День Соборності відзначають з 1999 року.

Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка теж святкує День Соборності України, влаштувавши святкову атракцію під назвою «Генетичний код нації» - «живий ланцюг» рушників із фондової збірки музею.

Українські рушники-обереги з прадавніх часів супроводжували життя людини. Рушник був необхідним атрибутом від народження до самої смерті людини. Рушниками прикрашали оселю, брали із собою в дорогу. Маленьку дитину загортали у рушник при народженні, на рушнику подавали хліб та сіль гостям, на весільній церемонії молодята ставали на рушник, а після смерті на рушниках спускали у домовину. Як оберег військові мали при собі у походах.

Жінка вишивала рушника як святиню, кодуючи сакральну інформацію за допомогою орнаменту. Орнаментальна композиція «дерево життя» була обов’язковим елементом рушника, яка стала основою неповторного рушника Роду, генетичним кодом нації.