З Гадячем та Полтавою пов’язане формування особистості видатного українського вченого і політика Михайла Петровича Драгоманова. Про цей період його життя чимало цікавого залишила Олена Пчілка у «Спогадах про Михайла Драгоманова», опублікованих 1926 р.

З боку батька він походив від «грецького заволоки і драгомана» – людини, що переселилась з Греції на наші землі, знала мови, могла бути перекладачем з обов’язковою причетністю до якогось посольства.

Стефан Драгоман, що служив переяславським війтом у ХУІІІ ст., мав нащадків, один з яких – син Яким,– переселився до Гадяча, служив у гетьманському уряді і одружився із дочкою генерального обозного Колодяжинського. Первісне гніздо Драгоманових на Гадяччині – с. Будища. Тут народились діти Якима – Олексій, Яків, Ганна, Петро. Старший син Олексій отримав скромну освіту у Гадячі, залишився коло батька, а менші брати Яків та Петро навчались у Санкт-Петербурзі – у військовому училищі та в училищі правознавства.

Петро Драгоманов досить довго жив у столиці, писав поезію і прозу, друкувався у журналах «Гірлянда», «Син Вітчизни». Після смерті батька він повернувся до Гадяча, де неподалік міста успадкував хутір Сергіївський. Проте купив і «готову» садибу з домом у самому Гадячі, на горі, де й прожив до кінця свого віку. Задумав одружитись і придивився собі панночку-хуторянку Єлизавету Іванівну Цяцьку із роду полтавських поміщиків Стишевських, що мешкали поблизу Гадяча. Вона вміла і любила читати, а написати могла лише своє ім’я. Проте знала, як згадує Олена Пчілка, багато уривків із «Енеїди» І. П. Котляревського і читала їх дітям. Петро Драгоманов перебудував придбану садибу, де утворився великий і зручний дім. Кошти на це з’явились після того, як Драгоманови виграли позов проти Розумовських.

Драгоманов був земським суддею, згодом – приватним адвокатом, і у Гадячі всі знали, що Петро Якимович «держить руку за селян».

У Петра та Єлизавети Драгоманових було шестеро дітей, серед яких Михайло був найстаршим. 1849 року його віддали в науку до Гадяцького повітового училища, де він одразу виявив чудові розумові здібності, оскільки змалку був привчений батьком до читання.

У родини Драгоманових було широке коло родинного у дружнього спілкування – сестри та родичі мами Єлизавети Іванівни – Олександра Іванівна Шульженко, Феодора Петрівна Цяцька, Онуфрій Лукич Стишевський, приятелі із родин Кучинських, Ковалевських, Полетики, німця Блюмеля, що тримав дитячий пансіон під Гадячем для хлопців та дівчат. Це були прості українські старосвітські поміщики – гостинні, щиросердні, готові допомогти.

По завершенні навчання у Гадячі 1853 р. Михайло Драгоманов вступив до Полтавської чоловічої гімназії, де вчився дуже успішно. Приїжджаючи додому на вакації, він якось втішив хатню громаду, розігравши сам-один цілу виставу «Наталка Полтавка», співаючи там, де треба було. Всій рідні вистава дуже сподобалась, адже в Гадячі вони не бачили ніяких театральних постановок.

Навчання у полтавській гімназії закінчилось скандальною ситуацією: учень 7-го класу Михайло Драгоманов, вступившись за меншого гімназиста Івахненка, наговорив зайвого інспектору класів Казначеєву. Дирекція прийняла рішення про виключення «зухвальця» зі списків гімназистів. І лише втручання очільника Київського учбового округу, відомого хірурга М. Пирогова пом’якшило прецедент: «исключение» замінили «увольнением», і Михайло Драгоманов зміг вступити до Київського університету.

Упродовж всього свого віку Михайло Петрович зберігав любов і повагу до батьків, родинного дворища на «драгоманівській горі» у Гадячі та теплі спогади про тих, з ким минула пора його дитинства та юності.