Управління культури Департаменту культури, молоді та сім'ї Полтавської міської ради

"Поле Полтавської битви з точки зору ландшафту (гідросистема) й використання його супротивником"

26.05.20, 10:50

За останні три століття рельєф поля, де відбулася Полтавська битва, змінився суттєво. Це відбулося як через природні так і антропогенні впливи: відсутні ліси, осушені болота, а малі річки перетворились в брудні струмки. То ж цікаво побачити зміни гідрологічної системи території, на якій більше ніж 300 років тому пройшли бойові дії та як саме вона вплинула на хід баталії.
Основою дослідження був картографічний матеріал, створений в кін. ХІХ – поч. ХХ ст.. Тут позначені висоти, ліси, яри, болота, річки. З їх допомогою ми можемо мати уявлення про ландшафт цієї території у той час. Авторами цих карт є Кобельков (1857), Кусов, Міхельсон (1909), К. Бенедик (1918). Але найкращим для опрацювання даного питання став картографічний матеріал, виконаний Карлом Бенедиком 1918 року. У 1911 році він відвідав Полтаву та місця пов’язані з битвою. Завдяки його дослідженням дізнаємося про ландшафт потрібної нам місцевості .
Відомо, що протягом 70 – 100 років ландшафт докорінно змінюється. Відповідно за минулі століття місцевість Полтави та її околиць змінилася до невпізнанності. Під час проведення дослідження було також використано елементи аналізу історичного ландшафту. Завдяки їм виявлено втрати та зміни місцевості, на якій проходила Полтавська битва. На даний час, ця територія входить до складу Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» та складає понад 700 га. Але район локалізації бойових дій значно більший, ніж площа Заповідника.
Територія відповідного фізико-географічного районування відноситься до південної лісостепової області Придніпровської низовини, центральної частини Ворсклянського фізико-географічного району. Полтавський район розташований на Полтавській рівнині в середній частині Дніпровсько-Донецької западини. Абсолютні відмітки поверхні коливаються від 82-84 м на заплаві річки до максимальної абсолютної відмітки території заповідника – 162,1, яка знаходиться на північ від місця розташування другого табору московського війська. Загальний нахил поверхні спостерігається з північного сходу на південний захід. У геоморфологічному відношенні навколишня територія поділяється на два райони: долину р. Ворскла, яка має ширину 2,5-3 км та плато, висота якого зменшується в бік південного заходу. Рельєф території слабо-хвилястий, місцями пересічений яружно-балковими формами. Заповідник розташований у межах Ворсклянського вододільного плато, в яке врізаються балки різної глибини та довжини.
На схід від території заповідника знаходиться заплавна частина річки Ворскла, яка відноситься до середніх річок Полтавської області. Долина Ворскли широка, асиметрична, правий берег крутий, лівий – пологий, де виділяються заплава і перша надзаплавна (борова) тераса. На правому березі виділяється лише широка рівна заплава з наявністю заболочених знижень.
Територія заповідника розташована на правому березі річки, рельєф «Поля Полтавської битви» є типовим для лісостепової зони.
Не враховуючи межі всього заповідника, а лише ту місцевість, де відбулася битва, можна говорити, що вона була оточена Яківчанським на південному сході та Мало-Будищанським на північному заході лісами. Між ними за наказом Петра І були споруджені земляні укріплення. З боку Мало-Будищанського лісу на полі розташована неглибока заболочена низовина.
Історично склалося, що поступово північно-західна частина території подій битви отримала нове використання. З кінця ХІХ – початку ХХ ст. місцевість на узліссі Мало-Будищанського лісу була перетворена в медичний заклад – психіатричну колонію.
На південь від вищезазначеної території розташована природна западина – низина, де протікає струмок, який поступово набирає свої сили та прямує до річки Полузір’я. Даний водний об’єкт протікав через селище Івонченці, тому на картах Шведського Генерального штабу він позначений як «Івончанський потік». На сьогоднішній день струмок практично відсутній, а спостерігати можна лише невеличкі ставки в цьому районі.
Північна ділянка заповідника межує з с. Побиванка. В урочищі бере початок ліва притока річки Полузір’я – струмок Побиванка. Місце його витоку заболочене та вкрите зеленими насадженнями. Русло струмка проходить по дну зволоженої вибалки, яка на карті К.Бенедика позначена як «Великий яр». Також по даній карті прослідковується, що струмок протікав через населений пункт Тахтаулове, Побиванка, Осмачки. Саме тут, в Осмачках, він зливається з «Івончанським потічком», їхні води вже разом направлені в річку Полузір’я.
На час проведення дослідження ситуація наступна: струмка Побиванка як такого не існує, на його місці частково невелика заболоченість, яр.
У селищі Яківці із джерельця прозорої води бере початок річка Тарапунька. На карті К.Бенедика вона позначена як «Яківчанський потік». Частина її протікає по дну яру, це так званий «Крутояр Левенгаупта». Він знаходиться ліворуч від місця розташування другого укріпленого табору московської армії.
Вибір території проведення Полтавської битви зумовлений тактичними планами супротивників та пов’язаний із ландшафтом. З боку московської армії це обумовлено найбільш зручним місцем переправи через річку Ворскла, найближчим до Полтави по ходу руху армії з північно-східного напряму. Переправа здійснювалася трьома бродами між селами Петрівка та Сем’янівка. Перший табір московського війська розташовувався неподалік місця переправи на високому правому березі річки Ворскла. Просунувшись далі в напрямі Полтави, московити побудували другий укріплений табір. Він був захищений з півдня - з боку Полтави - глибоким яром, що послугувало важливим елементом захисту. Саме на місці цієї фортифікаційної споруди знаходиться найбільш висока місцина в усій окрузі. Тил табору прикривала Ворскла. З боку річки миси височини розрізані глибокими ярами, які зазвичай мають рослинність на схилах, заболочені тальвеги, по яких протікають в річку струмки. Вони також могли слугувати джерелом питної води для московського війська під час битви.
Розташування гідронімів на місцевості, яка пов’язана з Полтавською битвою, опосередковано вирішило хід бойових дій. Адже заболоченість (по карті К.Бенедика «Мале болото») на території між Мало-Будищанським лісом та Великим яром не дала можливості в повному масштабі розташуватися шведському війську під час другого етапу битви, що частково призвело до поразки.
Гідрологічні об’єкти використовувалися противниками в ході бойових дій та з метою захисту свого війська від ворога. Вони розмістили свої фортифікаційні споруди як в заплаві річки Ворскли, так і на обох корінних берегах водойми. З метою перешкодити противнику переправитися на протилежний бік Ворскли, московська армія облаштувала на лівому березі земляні укріплення. Вони використовувалися військом від початку облоги фортеці Полтави до моменту переправи.
Шведи, в свою чергу, збудували лінію захисних укріплень на правому березі річки. Вона простягалася від підніжжя Монастирської гори до гирла річки Чорної й перешкоджала переправі противника в районі Полтави та перекривала дороги, що вели в бік Харкова. В гирлі р. Тарапуньки, на її правому та лівому берегах, було збудовано земляні укріплення – редути. Вони не давали можливості московитам здійснити у цьому місці перехід через Ворсклу та наблизитися до фортеці. Під Монастирською горою також було побудовано редут, який на карті К. Бенедика та в мемуарах шведів значиться як «Гвардійський». Він прикривав підходи до Хрестовоздвиженського монастиря і штаб-квартири короля Карла XII. Саме біля нього військо Петра І взяло в полон підрозділ шведської армії під керівництвом генерал-майора К. Руса.
Вищезгадані фортифікаційні споруди наразі відсутні. Але можна локалізувати район їх розміщення на сучасній місцевості. Так, «гвардійський» редут знаходився там де сьогодні тунель під залізницею, що по вулиці Тунельна. Ця територія досі є болотистою, оскільки поруч знаходяться заплави двох річок – Панянки-Тарапуньки та Ворскли. Лінія захисних споруд шведської армії тягнулася територією Зеленого Острова. Також можна частково локалізувати район розміщення московських укріплень. Нині це район Південного залізничного вокзалу та селища Залізничників.
Виконане порівняння картографічного матеріалу дає можливість дійти до висновків, що багато років тому гідрографічна мережа як самого міста Полтави так і території заповідника «Поле Полтавської битви» значно змінилася. Ці зміни здійснювалися переважно під впливом ненавмисних або навмисних дій людей. Гідросистема місцевості була використана супротивниками з тактичною метою. Внаслідок вдалого використання водних об’єктів московська армія отримала «нечаянную» перемогу, а шведське військо – поразку.