Рапорт відносно шведських масових поховань на полі Полтавської битви стажерів Генерального Штабу, лейтенантів Північно-Сконського піхотного полку Фрей Рюдеберг і Карл Бенедік.
Що стосується питання про поховання шведів, загиблих у Полтавській битві, кожен ладен вирішувати для себе, вірити чи ні твердженням місцевого населення стосовно того, що кургани, розташовані на північний схід від селища Побиванки приховують рештки вояків, полеглих у цій битві. Оскільки це цілком природно, багато хто вважає, що ці полеглі є шведами.
Саме через це шведський монумент було встановлено 1909 року на найбільшому із вище згаданих курганів. Ще одним непрямим свідченням стосовно того, що там лежать саме шведи можна вважати бажання звести монумент на честь загиблих шведів якомога далі від величного пам’ятника на братській могилі російських воїнів. Втім, навіть за найменшого критицизму, чинники, що їх взяли до уваги, коли встановлювали монумент саме там, не мають нічого спільного з дійсністю. Начальник Генерального Штабу (Knut Bildt) також вважає, що питання, стосовно масових поховань шведів, досі не розв’язане належним чином. У інструкції, що ми її отримали від нього, було чітко і переконливо сформульовано наказ докласти усіх зусиль для пошуку дійсних місць поховань шведських вояків.
Північніше “великого яру” шведи під час битви не мали великих бойових дій, за виключенням кількох сутичок. Коли армія розгорталася на південь від Тахтаулового, полковник принц Вюртемберг-Віннентальский із Сконським драгунським полком відкинув козаків (Скоропадського – О.Б.) із згаданого вище селища. Коли під час головної частини битви на лівому фланзі генерал-майор Карл Крейц з частиною Лейб-гвардії кінного полку, Північно-Cконським кавалерійським полком і драгунським полком Н. Х’єльма переслідував кавалерію правого флангу росіян через Побиванку.
Доволі важко запідозрити переможців-росіян у тому, що вони тягали тіла загиблих ворогів на відстань від 2 до 5-6 кілометрів, щоб там поховати.
Для того, щоб відповісти на це питання раз і назавжди, ми провели розкопки на цьому місці. Ми встановили, що це місце на північний схід від Побиванки є дуже старим масовим похованням. Усі кістки були повністю фрагментовані і стали частиною структури ґрунтую Не ризикуючи сильно помилитися, можна стверджувати, що знайдені кістки знаходились у могильних пагорбах не менш ніж 500 років.
Ми продовжили дослідження поля битви, виходячи із припущення, що росіяни без будь-яких церемоній просто поховали нашвидкуруч загиблих шведів у безпосередній близькості до місця, де їх було найбільше. Здається дуже ймовірним, що ми маємо врахувати те, що таких місць може бути декілька. Насправді, такі місця повинні знаходитись між Малими Павленками і Тахтауловим. Тим не менш, у трьох місцях шведські втрати, насправді, були дуже великими. Одним з таких місць є восьмий редут (третій з південного боку). Наступне місце – це мис лісового масиву на північний захід від Малих Павленок, біля правого флангу шведської піхоти, на північний схід і північ від монументу загиблим шведам від росіян, встановленого за ініціативи нині правлячого імператора Росії. Ще одне місце – це внутрішня (східна) частина так званого “малого яру” на північ від психіатричної лікарні у Малих Будищах. На цих трьох місцях ми мали сконцентрувати пошуки. Через брак часу, що був у нашому розпорядженні, ми утримались від обстеження місця, де лежать шведи, що загинули під час останнього бою відрізаної частини правого флангу. Тож у нас залишились для дослідження Малі Павленки і “малий яр”.
Після встановлення місця знаходження восьмого редуту (див. карту Полтавської битви 28 червня 1709р., виконану лейтенантом Карлом Бенедіком як додаток до праці полковника Карла Платена “Історія Королівського Сконського драгунського полку”) ми також встановили положення північно-західної частини Яківчанського лісу. Це - саме те місце, куди відступав загін генерал-майора Рооса після невдалої спроби захопити зазначений вище редут і де він був атакований і оточений супротивником. Здається вельми природним, що загиблі шведи були нашвидкуруч поховані або у яру, або десь поруч з яром, поблизу якого зараз розташовані Малі Павленки. Звичайно, ніяких залишків могильних курганів там нема, і навряд чи вони там коли-небудь були, втім місцеві мешканці, на наше запитання відповіли, що кожного разу, коли риють могилу на місцевому кладовищі, викопують багато людських кісток. Поза будь-якими сумнівами можна стверджувати, що то є рештки шведських воїнів – переважно Йончепінгського і Далекарлійського полків, а також Вестерботтенського і Нерке-Вермландського полків. Ні про які археологічні дослідження там не може бути і мови, бо на теперішній час ця територія є кладовищем.
Після цього ми продовжили наші дослідження в районі “малого яру”. Тут мають бути поховані переважно воїни Вестманландського, Нерке-Вермландського і Остготського полків. Також тут можуть бути знайдені рештки вояків Уппландського і Кальмарского полків. Ближче до східної частини малого яру билися Лейб-гвардійський кінний полк, Північно-Сконський кавалерійський полк, а також драгунський полк Н. Х’єльма. На південь і південний схід від них Нюландський, Остготський кавалерійські полки і Сканський драгунський полк зазнали важких втрат, але вибороли вічну славу.
Далі мі зробили відповідні запити стосовно того, а чи не знаходили людські рештки, зброю і таке інше під час копання дренажних траншей, а особливо “каналу”, що сприяло осушенню “малого яру”. Нам повідомили, що кістки, а особливо кінські кістки, знаходили дуже часто. Ми бачили це особисто, але перш за все нам повідомили, що, під час копання зазначеного вище каналу, знаходили дуже багато людських скелетів. Поза будь-якими сумнівами, усі внутрішня частина “малого яру” є великою братською могилою шведів. Місце, що становить особливий інтерес, розташоване у північній частині “малого яру”, недалеко на захід від кладовища психіатричної лікарні. Ми почали розкопки відразу після отримання дозволу від директора психіатричної лікарня, який з великою дружелюбністю, порозумінням і готовністю допомогти забезпечив нас потрібними для цього робітниками. Відразу ж на глибині 1,5 метри або навіть менше, ми знайшли різноманітні людські кістки, багато з яких мали сліди залишені холодною зброєю, кулями або шрапнеллю. Незважаючи на те, що ми розуміли, що стоїмо перед могилою, де лежать наші співвітчизники, полеглі 28 червня 1709 року, нам все ж було потрібно провести належне наукове дослідження знайдених зразків черепів. Спокій загиблих воїнів не буде порушено, якщо їх кіски через 200 років будуть повернуті на батьківщину. Решту кісток поклали назад у могилу і засипали землею під нашим наглядом. Бажано, щоб це місце було якимось чином огороджено, і щоб був об лаштований могильний пагорб. Ми намагалися отримати відомості щодо формальностей, що їх треба виконати для цього
Обмежений час нашого перебування у Полтаві не дозволив нам розібратися з усіма аспектами даного питання. Тим не менш ми з подякою прийняли пропозицію, що її озвучив офіцер штабу 9-ї піхотної дивізії капітан Павло Кузьмич Віцентьєв, який запропонував облаштувати могильний пагорб у районі “малого яру” після отримання відповідних інструкцій від шведської сторони. Полки, що билися на лівому фланзі, можливо, допоможуть грошима на облаштування такого могильного пагорба і непишного монументу, можливо у вигляді залізного хреста. Ми всі у боргу перед пам’яттю загиблих воїнів Карла XII.
Наприкінці, ми хотіли би зазначити, що Монумент на честь загиблих шведів, встановлений на північ від “великого яру” залишений без нагляду. Дерева, що були висаджені обабіч дороги, що з’єднує монумент з головною дорогою, були покрадені місцевим населенням. Генерал-лейтенант Зметнов висловив припущення, що така сама доля може спіткати залізні ланцюги й гранітні тумби. На його думку Швеція мала б найняти доглядача, що виконуватиме доволі просту роботу і отримуватиме невелику заробітну плату.
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України