«Писати й не видаватися – це дивовижний спокій і тиша»

02.01.24, 08:51

«Мені подобається писати. Я люблю писати. Але роблю це лише заради себе, заради власного задоволення», – ще за життя долучений до сонму класиків, він прагнув лише одного – щоб його залишили у спокої… Дивно, бо зовсім юним мріяв про славу та переконував друзів, що неодмінно стане відомим письменником. Віт Барнетт, редактор часопису Story, чиї курси для літераторів-початківців у Колумбійському університеті відвідував Джером Селінджер, пригадував, що той майже до кінця семестру сидів в останньому ряду й весь час дивився у вікно – лише під кінець ожив, написав перше оповідання, яке 1940-го Барнетт опублікувати в своєму часописі…

Відтоді Джей-Ді Селінджер багато писав – деякі з його оповідань навіть були надруковані в авторитетному New Yorker. Здавалося б от-от здійсниться мрія, та на заваді стала війна. Ще 1936-го Селінджер закінчив військову академію, тож 1942-го пішов добровольцем на фронт. Почавши з посади інструктора авіакорпусу, він згодом став агентом контррозвідки, а далі вирушив до Європи: брав участь у Нормандській операції, Арденському бою, звільненні Парижа та інших великих битвах. Між боями знаходив час для творчості – писав роман за своїм раннім оповіданням і перші розділи завжди носив при собі як талісман. У вересні 44–го у щойно звільненому Парижі Селінджер зустрівся з Хемінгуеєм, тоді воєнкором, який, прочитавши кілька оповідань молодого автора, зауважив: «Бог мій, цей хлопець страшенно талановитий»… За підрахунками біографів, у зоні бойових дій Джером Девід Селінджер загалом провів 299 днів. Він став одним із перших, хто війшов у табори Дахау – побачене глибоко вразило… Нескінченні спроби заглушити власний страх, глибокий смуток і невгамовний біль від втрати товаришів зрештою спровокували нервовий зрив. По завершенні курсу лікування Селінджер продовжив службу – вів військові розслідування та допити підозрюваних. На сторінках його творів не буде війни – війна лишиться темним тлом у його житті.

Повернувшись після демобілізації в Америку, Джей-Ді з подвоєною енергією взявся за реалізацію своєї давньої мрії. Перша популярність приходить в січні 1948-го, коли New Yorker публікує оповідання «Добре ловиться рибка-бананка», а вже влітку 1951-го виходить роман, що змінив світ – «Над прірвою у житі» («Ловець у житі»), над яким Селінджер працював понад десять років. Не зважаючи на шквал критики, успіх книжки був колосальним: її охрестили маніфестом підліткового відчуження і Біблією американського студентства, 30 тижнів вона залишалася у списку бестселерів New York Times, а протягом перших двох місяців після публікації вісім разів доводилося додруковувати тираж. Здавалося б, це мало стати початком блискучої письменницької кар’єри. А це був майже її кінець, чи, принаймні, пік… Раптова слава і надто прискіплива увага журналістів почали обтяжували Селінджера, тож спочатку він вирушив у подорож Британією, а згодом наважився покинути галасливий Нью-Йорк – придбав будинок серед лісу в крихітному містечку Корніш у штаті Нью-Гемпшир, на північному сході атлантичного узбережжя США. Там, у власному особливому світі він і прожив довге, можливо, й щасливе життя: «Мабуть, я був би щасливішим, як би мене ніколи не надрукували».

Ще хлопчаком Джером мріяв бути глухонімим, жити у халупці на лісовій галявині і спілкуватися з глухонімою дружиною за допомогою записок... Аби дружина та діти не турбували його, Селінджер неподалік від дому звів бетонний бункер, обладнаний ліжком, плитою та сейфом, навколо ж самого будинку наказав звести високий паркан, у саду встановив статую Будди... Все більше й більше занурювався у східну філософію та релігію. На зміну буддизму прийшла індуїстська адвайта-веданта, потім – діанетика. Щодня медитував і випробовував найрізноманітніші дієти. Його дім не мав ні опалення, ні водопостачання. Він звик обходитися без телефона, жахався інтернету та критикував соціальні мережі.

Весь час свого усамітнення Селінджер писав, однак з 1965–го не публікував нових творів і відмовлявся перевидавати ранні. Проте слава його як письменника з роками лише зростала. Попри бажання сховатися від світу, час від часу світ все ж таки його знаходив і, судячи з реакцій Селінджера, добряче діставав – свідчення тому є нескінченні судові позови навколо спроб екранізувати його твори й опублікувати написані іншими авторами прижиттєві біографії та неавторизовані продовження історії Голдена Колфілда. Селінджер войовничо обороняв свій приватний світ, він начебто здійснював бажання свого найвідомішого героя, збудувавши собі власний дім далеко від усіх, де він міг прожити своє життя, уникаючи «дурнуватих розмов з людьми». Він так ніколи і не подорослішав. Залишився підлітком, наче дві краплі води схожим на Голдена Колфілда.
Джером Девіда Селінджер народився 1 січня 1919 року в Нью–Йорку та з раннього дитинства зарекомендував себе хлопцем, що «собі на думці». Цей допис до ювілею письменника підготували бібліотекарі бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ.
Читаймо, бо ми того варті!