На будь-якій конференції, зборах, зібраннях представників української діаспори в США чи Канаді головуючий нервово обшукував очима зал, видивляючись чубату голову сухорлявого гордовитого чоловіка. Від Петра Яцика можна було очікувати чого завгодно. Справа була зовсім не в грошах, яких від нього чекали, просили, канючили, вимагали. Він був незалежною людиною, і, точно розуміючи ситуацію і вимірюючи її своїм внутрішнім калькулятором, був безжальним у своїх висловлюваннях. Він завжди вимагав конкретних дій, а це дуже дратувало професійних балакунів, яких чимало як в Україні, так і поза нею. Він був безмірно безборонним у своїй єдиній любові – до України.
«Я не хочу брати приклад з гіршого від себе, я беру приклад з ліпшого, і пробую бути ліпшим. Як українець я хочу бути ліпшим. Коли людина себе поліпшить, вона поліпшить долю свого народу. Це моє бажання, і тому я є такий, який є…», – Петро Яцик мріяв, щоб Україна стала сильною і процвітаючою державою, громадяни якої були б заможними і щасливими. Можливо, колись його мрія справдиться.
Здається, що життєвий шлях українського бізнесмена й мецената визначила сама доля. Він походив із села Верхнє Синьовидне, що на Львівщині, чотирнадцять емігрантів з якого згодом стали мультимільярдерами. Але тільки Петро Яцик відмовився бути бідним, але не відмовився бути українцем, як казав інший відомий український меценат Євген Чикаленко, «любив Україну не тільки до глибини душі, але й до глибини власної кишені»: на популяризацію українського слова, думки, культури у світі витрачав мільйони доларів. І це при тому, що сам себе часто називав себе найскупішою людиною України, а, може, й світу. В 14 років він став напівсиротою, і в нього на утриманні були четверо молодших дітей і недужа мати. Тож він казав: «Мабуть, ніхто не знає, що таке гріш. А я знаю. І коли затискаю гріш у руці, то хіба що можна кров пустити, щоб видерти його. Тому уявіть, як мені, коли маю видати гріш». Свою першу пожертву 1000 доларів він зробив на початку 60-х, а останню – незадовго до смерті.
Шлях до успіху для Петра Яцика був складним і тернистим, але «життя – це боротьба», – любив він повторювати, і завжди був готовий до неї. Він був великим трудівником: все, за що би не брався, було приречене на успіх. Досягнувши успіху в бізнесі, Петро Яцик почав активно займатися благодійністю. Дивився на українську справу очима бізнесмена: не в тому сенсі, що хотів на цьому щось заробити, просто брався лише за довговічні фундаментальні проекти, які б принесли Україні гарантовану користь. Переклад «Історії України-Руси» М. Грушевського англійською, відкриття Українського наукового інституту Гарвардського університету, Канадського інституту українських студій, Український лекторій у Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті тощо – кожне з цих досягнень заслуговує на окреме обговорення. Канадський мільйонер підхопив «обірвану нитку» традиції підтримки заможними людьми культури, яка протягом довгого часу існувала в Україні. Особливою його гордістю було створення Ліги українських меценатів, першим президентом якої він був, та зініційований і фінансований ним Міжнародний конкурс знавців української мови, учасниками якого стали тисячі українських школярів. Меценат зазначав: «Мусимо братися виховувати в юних ту україноцентричність, яка й стане основою для піднесення України в майбутньому. Починаємо з мови, а водночас маємо на увазі й українську історію, й українську ідею, щоб усе це в сумі дало українську волю, українське диво».
Він ніколи не хвалився своїми особистими досягненнями у заокеанському бізнесі і не переоцінював свої меценатські заслуги. Навпаки: був завжди самокритичним, а ще – надзвичайно скромним, відмовляючи собі багато в чому, натомість щедро жертвуючи зароблене на українську справу. Він сам себе створив і став внутрішньо вільною людиною. Цю свободу Петро Яцик хотів відкрити й іншим українцям, зумівши поглянути збоку на український характер. Вважав, що для людини в житті набагато важливішим є те, скільки вона віддала іншим. І не тільки грошей, але й тепла, любові та добра…
Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філіалу № 1 Полтавської МЦБС з нагоди століття від дня народження видатного українця: Петро Яцик народився 7 липня 1921 року…
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України