ПЕРШОМУ «КОБЗАРЮ» — 180 років

27.04.20, 11:39

180 років тому – 26 квітня 1840 року у Петербурзі у приватному видавництві Є.Ф. Фішера вийшла друком невеличка книжка, яка для багатьох поколінь українців стала майже священною книгою, у часи найскрутніших випробувань була вона їхньою духовною опорою і відтоді стала одним з найцінніших духовних скарбів нашого народу. Це була збірка поезій нікому тоді невідомого Тараса Шевченка з промовистою назвою «Кобзар».
Одним з перших розпізнав поетичний дар молодого Тараса уже відомий на той час письменник Євген Гребінка, навколо якого гуртувались тоді в Петербурзі українські літературні сили. В той час він займався укладанням альманаху «Ластівка» і Тарас Шевченко дав йому до збірника 5 своїх поезій серед яких і елегію «На вічну пам»ять Котляревському» (тому вона і не увійшла до І-го видання «Кобзаря»). У 1838 році Євген Павлович писав до Г. Квітки-Основ»яненка: «…тут є у мене один земляк Шевченко, що то за завзятий писати вірші… Як тільки що напише, то тільки цмокни та вдар руками об поли! Він дав мені гарних стихів на Збірник». На одному з літературних вечорів він познайомив Тараса Шевченка з Петром Івановичем Мартосом – теж українцем, поміщиком з с. Яхники Лохвицького повіту, який фінансово підтримав молодого поета, давши кошти на перше видання «Кобзаря». До того ж він був приятелем цензора Петра Олександровича Корсака, який 12 лютого 1840 року підписав дозвіл на друкування книги.
Повідомлення про те, що збірник надійшов у торгівлю і буде реалізовуватись за ціною 1 крб. Сріблом, було надруковане у газеті «Северная пчела» 4 травня 1840 року.
До збірника увійшли 8 поезій Т. Шевченка, 6 з яких були присвячені постатям, які кардинальним чином змінили його долю, або друзям поета. Вірш «Перебендя» автор присвятив Є.П. Гребінці, «Катерина» В.А. Жуковському (з поміткою «На пам’ять 22 апреля 1838 г.), «Тополя» - сестрі художника П.С. Петровського - Парасці, «Іван Підкова» - В.І Штернбергу, «Тарасова ніч» - П.І Мартосу, а також дві поезії без присвят – «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!» та «Думка» (Нащо мені чорні брови).
Книга надрукована накладом 1000 примірників в твердій обкладинці на якісному папері, чітким шрифтом. Кожна присвята надрукована на окремому аркуші. Видання оздоблене офортом за малюнком В. Штернберга «Кобзар з поводирем».
«Кобзар» коштував недешево, але розійшовся серед шанувальників слова миттєво і відразу був помічений російською критикою. «Литературная газета» писала «У віршах Шевченка багато вогню, багато почуття глибокого, скрізь дихає в них гаряча любов до вітчизни…». «Современник» в рецензії на вихід книги назвав її єдиною вартою уваги серед всіх видань, що побачили світ в останні три місяці. Були й такі які писали про те, що твори поета могли б набути ще більшого успіху, коли б були написані російською мовою.
Природньо, що до України звістка про вихід «Кобзаря» надійшла пізніше. Сучасники згадували, що люди читали, а, оскільки дістати друкований примірник було складно, то багато хто переписував вірші Т. Шевченка, вчили напам»ять Микола Шигарін видавець журналу «Библиотека западной полосы России» навіть писав, що дехто спеціально починав вивчати «малоросійську мову» щоб читати і краще розуміти вірші Шевченка. З великим пієтетом до Тараса ставились на Полтавщині. Пізніше, у листі від 10 травня 1860 року до Т. Шевченка П. Куліш писав: «…ніде в світі таких щирих і прихильних до себе дітей не знайдете, як у тій Полтаві. Тут… всяка душа письменна й щира з Вашим «Кобзарем», наче з яким скарбом дорогим носиться…і чи не по «Кобзареві» вже й Богу моляться». Така популярність у тому, за визначенням Є. Сверстюка, що Шевченків «Кобзар» одразу вдарив у ті струни, що були в серці народу найчутливішими.
Не випадково назва першої збірки Тараса Шевченка закріпилась за всіма пізнішими виданнями творів великого співця України, і сам він відтоді став всесвітньо відомим Кобзарем.

«Кобзар» коштував недешево, але розійшовся серед шанувальників слова миттєво і відразу був помічений російською критикою. «Литературная газета» писала «У віршах Шевченка багато вогню, багато почуття глибокого, скрізь дихає в них гаряча любов до вітчизни…». «Современник» в рецензії на вихід книги назвав її єдиною вартою уваги серед всіх видань, що побачили світ в останні три місяці. Були й такі які писали про те, що твори поета могли б набути ще більшого успіху, коли б були написані російською мовою.
Природньо, що до України звістка про вихід «Кобзаря» надійшла пізніше. Сучасники згадували, що люди читали, а, оскільки дістати друкований примірник було складно, то багато хто переписував вірші Т. Шевченка, вчили напам»ять Микола Шигарін видавець журналу «Библиотека западной полосы России» навіть писав, що дехто спеціально починав вивчати «малоросійську мову» щоб читати і краще розуміти вірші Шевченка. З великим пієтетом до Тараса ставились на Полтавщині. Пізніше, у листі від 10 травня 1860 року до Т. Шевченка П. Куліш писав: «…ніде в світі таких щирих і прихильних до себе дітей не знайдете, як у тій Полтаві. Тут… всяка душа письменна й щира з Вашим «Кобзарем», наче з яким скарбом дорогим носиться…і чи не по «Кобзареві» вже й Богу моляться». Така популярність у тому, за визначенням Є. Сверстюка, що Шевченків «Кобзар» одразу вдарив у ті струни, що були в серці народу найчутливішими.
Не випадково назва першої збірки Тараса Шевченка закріпилась за всіма пізнішими виданнями творів великого співця України і сам він відтоді став всесвітньо відомим Кобзарем.