Перший класик української історичної науки Микола Костомаров

17.05.22, 08:30

Він був одним з перших вчених Російської імперії, хто концептуально обгрунтував право українського народу на власну історію та національну ідентичність.

Син пана та кріпачки, він народився у с. Юрасівці Воронезької губернії і за законом того часу став кріпаком власного батька. За чотири місяці після народження сина батьки обвінчалися, але за документами батько його не визнав. Унаслідок цього після раптової смерті батька у 1828 р. мати з сином зазнали чималих поневірянь.

Змалечку хлопчик відзначався винятковою допитливістю, легко вчив мови, дуже багато читав. Вражені його здібностями, викладачі Воронезької гімназії називали його «малим чудом».

1833 року 16-річний М. Костомаров легко вступає на історико-філологічний факультет Харківського університету, котрий успішно закінчив за чотири роки. Невдовзі береться за дисертацію «Про значення унії в Західній Росії». Проте Харківський архієпископ Інокентій (Борисов) висловив незгоду з деякими її тезами, поскаржився міністру освіти С. Уварову і це унеможливило її захист. Проте молодого вченого інцидент не зупинив і вже 1844 р. він захистив дисертацію «Про історичне значення російської народної поезії». Почав викладати у Київському університеті.

1846 р. М. Костомаров став одним із головних фундаторів української політичної організації «Кирило-Мефодіївське братство». У цей час вирішувалась його особиста доля. Він був закоханий у свою ученицю, дівчину набагато молодшу – Аліну Крагельську (1831-1908). Але за день до весілля, навесні 1847 р., Костомарова заарештували. Рік він перебував у Петропавлівській кріпості, згодом висланий до Саратова. Через 10 років покарання було скасоване. Він приїздить до Санкт-Петербурга і працює викладачем історії в університеті, влаштовує літературні «вівторки» для земляків. Разом з однодумцями започатковує альманах «Основа».

1873 р., розлучені на 26 років, старий самотній Костомаров та вдова з трьома дітьми Аліна Кисіль (Крагельська) зустрічаються знову. Повертаються почуття молодості, вони вінчаються 1875 р. і ще десять років живуть разом.

У цей час М. І. Костомаров був визнаним доктором наук, автором фундаментальних праць «Книга Буття Українського Народу», «Богдан Хмельницький», «Історія України в життєписах визначніших її діячів», «Мазепа». Низку свої літературних творів М. Костомаров підписував як «Ієремія Галка». Був глибоко віруючою людиною, тому «Ієремія» – це не випадковість.

Від юності у М. Костомарова був слабкий зір. Восени 1881 р. він ішов вулицею, занурений у власні думки, і потрапив під колеса ломового візника, отримав серйозні травми. Через декілька місяців історія повторилась – на цей раз вченого збив екіпаж просто під аркою Генерального штабу. Стан здоров’я різко погіршився. 7 квітня 1885 року вчений помер.

М. І. Костомаров – один з перших українських літературних критиків, хто відгукнувся на творчість І. П. Котляревського. У «Огляді творів, писаних українською мовою» (альманах «Молодик», Харків, 1843) він пише: «… народність України є особлива, відмінна від народності великоросійської… Багато українців відчували, що російською мовою не можна того висловити, що українською, і тому почали вживати своє рідне слово». У цій статті автор відзначає три головні ознаки твору, що кладе підвалини національної літератури: достеменна правда картин народного побуту, суто український гумор та «істинно народна у найвищій ступені мова».