Пам’ять в серцях поколінь

09.05.21, 08:14

Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка одним із пріоритетів у своїй діяльності визначив популяризацію регіонального мистецтва. Напередодні святкування Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, вшановуючи пам’ять героїв бойових дій, згадуємо одного з них – художника-фронтовика, чий 100-річний ювілей відзначили 2020 року, – Володимира Євгеновича Павлюченка (1920-2008). Ім`я його добре відоме всім справжнім поціновувачам мистецтва як одного із визначних художників повоєнної Полтави. Збірка Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка налічує 103 роботи Володимира Євгеновича Павлюченка.
Донедавна вважалося, що художник народився 28 липня 1920 року. Саме така дата була зазначена у «Словнику митців Полтавщини» (2002) під редакцією В.М. Ханка. Однак, у результаті дослідження біографії з`ясувалося, що Володимир Євгенович народився 5 липня 1920 року. Ця дата вказана у його паспорті, який надала музею донька художника – Олена Володимирівна Кравець (у дівоцтві Павлюченко). Копія паспорта віднині зберігається в архіві музею.

Батько В.Є. Павлюченка – Євген Гаврилович – був художником-архітектором, мав свою майстерню і майстрів, які виготовляли рухому рекламу. Дід по батькові – Гаврило – був знаним різьбярем, виготовляв шкатулки зі слонової кістки. Мав велику майстерню з верстатами на розі вулиць Олександрівської та Монастирської.

Художній хист Володимира Євгеновича проявився ще у шкільні роки, під час навчання у Полтавській середній школі №10 імені В.Г. Короленка. Щоб розвинути його, вступив до художньої студії Будинку народної творчості, де викладали полтавські майстри пензля Соломон Розенбаум, Матвій Донцов, Іван Орлов. Брати участь у виставках почав у 1939 році. Мріяв вступити до Харківського художнього інституту, та наміри перекреслила Друга світова війна.

Володимир Євгенович пішов на фронт добровольцем. Служив в

одному з батальйонів 6-го окремого полку зв’язку 28-ї армії. Воював на семи фронтах. Зв`язківцем пройшов дорогами України, Росії, Білорусії, Польщі, Східної Прусії, Чехословаччини. Бачив на власні очі Освенцим і Майданек; страшні наслідки горя, завданого ворогом. Перемогу зустрів у Чехословаччині за тридцять кілометрів від Праги, у містечку Бели. Закінчив війну у чині єфрейтора. У своїх спогадах Павлюченко зізнається, що на війні оберегом дня нього був вишитий бабусею рушник.

На долю художника випали не лише важкі фронтові роки, а й повоєнна розруха, нелегкий відбудовний період. Після перемоги, своєю творчістю він віддавав шану співвітчизникам, що полягли на війні, і тим, хто відроджував рідну землю. Відтворював мирне життя – сонячні вулиці, неповторні історичні місця Полтави: монумент Слави, Краєзнавчий музей, заповідні куточки міста… Він міг цілими днями блукати по околицях Полтави, його вабила Ворскла, заворсклянські луки і старі вулиці міста… Він любив і, як справжній художник, поважав природу ще з тих юнацьких часів, коли разом із вчителем – Соломоном Розенбаумом – малював при місяці, наслідуючи Куїнджі.
Дослідження фактів життя художника свідчить про те, що він був не тільки живописцем і графіком. Він також відомий як оздоблювач-монументаліст: оформлював виставки досягнень народного господарства у Києві та Москві, будівлі у Полтаві, сільські клуби, зупинки біля доріг. Десять років присвятив роботі в обласній газеті «Комсомолець Полтавщини» як графік-ретушер, його малюнки часто з’являлися у полтавських газетах. Деякий час працював у виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. Займався плакатом, монументально-декоративним мистецтвом (мозаїкою, панно). У театрально-декоративному мистецтві зарекомендував себе як вправний маляр-станковіст, створюючи ескізи до театральних вистав: оформив їх близько тридцяти, в тому числі, «Любов Ярову», «Сорочинський ярмарок» та інші.
Серед живописних робіт Володимира Євгеновича Павлюченка, що належать Полтавському художньому музею, є пейзажі, натюрморти і картини на військову тематику.

Особливе місце у творчості Володимира Євгеновича Павлюченка займає картина «Проліски. 1945 рік» (1974). На полотні – блакитні весняні квіти у металевій касці, вишитий рушник на розісланій солдатській шинелі. Композиційне навантаження має кожна деталь картини: фрагмент єфрейторського погона, петличка зв’язківця, зім’ятий рукав і пола шинелі; торішній реп`ях, верхівка якого визирає з-під шинелі; недописаний лист і олівець… Відсутність лінії горизонту спонукає глядача зосередитися на даному моменті – дні, годині, хвилині – відчути наскільки він грандіозний і буденний водночас – день який так довго очікували… Символізм простих речей ніби намагнічує полотно, робить його настільки інформативним і хвилюючим за сприйняттям, що залишається лише дивуватися таланту художника, який змушує глядача емоційно відчути ту Весну, ту велику Перемогу, що стала запорукою миру та спокою на довгі роки життя.
Художнику було притаманне образне відтворення дійсності та безмірна любов до рідної країни. Його жанрові сцени, міські та заміські пейзажі натхненні і талановиті: «На санчатах з гірки» (1960), «На Ворсклі 30» (1960), «Цирк у Полтаві», «Станція човнів на Ворсклі» (1964), «Лелека на даху» (1960), «Хоста. Пристань», «Градизьк. Ранок у рибколгоспі «Прибій» (1972), «Харків» (1961), «Цар-дзвін» (1963), ескіз «Цар-гармата» (1963), «Москва. ВДНГ. Фонтан «Кам`яна квітка».
Різноплановість Володимира Євгеновича, як митця, вражає. Таланту Павлюченка підкорилися не тільки твори образотворчого мистецтва – графічні, живописні, а й декоративно-прикладного, монументального. А, головне, Володимир Євгенович гідно прожив своє життя, наситивши його творчістю, яскравими моментами, спілкуванням з цікавими людьми. До кінця своїх днів він був не байдужою людиною і таким пішов у вічність, залишивши по собі свої проникливі твори.Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка одним із пріоритетів у своїй діяльності визначив популяризацію регіонального мистецтва. Напередодні святкування Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, вшановуючи пам’ять героїв бойових дій, згадуємо одного з них – художника-фронтовика, чий 100-річний ювілей відзначили 2020 року, – Володимира Євгеновича Павлюченка (1920-2008). Ім`я його добре відоме всім справжнім поціновувачам мистецтва як одного із визначних художників повоєнної Полтави. Збірка Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка налічує 103 роботи Володимира Євгеновича Павлюченка.

Донедавна вважалося, що художник народився 28 липня 1920 року. Саме така дата була зазначена у «Словнику митців Полтавщини» (2002) під редакцією В.М. Ханка. Однак, у результаті дослідження біографії з`ясувалося, що Володимир Євгенович народився 5 липня 1920 року. Ця дата вказана у його паспорті, який надала музею донька художника – Олена Володимирівна Кравець (у дівоцтві Павлюченко). Копія паспорта віднині зберігається в архіві музею.

Батько В.Є. Павлюченка – Євген Гаврилович – був художником-архітектором, мав свою майстерню і майстрів, які виготовляли рухому рекламу. Дід по батькові – Гаврило – був знаним різьбярем, виготовляв шкатулки зі слонової кістки. Мав велику майстерню з верстатами на розі вулиць Олександрівської та Монастирської.

Художній хист Володимира Євгеновича проявився ще у шкільні роки, під час навчання у Полтавській середній школі №10 імені В.Г. Короленка. Щоб розвинути його, вступив до художньої студії Будинку народної творчості, де викладали полтавські майстри пензля Соломон Розенбаум, Матвій Донцов, Іван Орлов. Брати участь у виставках почав у 1939 році. Мріяв вступити до Харківського художнього інституту, та наміри перекреслила Друга світова війна.

Володимир Євгенович пішов на фронт добровольцем. Служив в

одному з батальйонів 6-го окремого полку зв’язку 28-ї армії. Воював на семи фронтах. Зв`язківцем пройшов дорогами України, Росії, Білорусії, Польщі, Східної Прусії, Чехословаччини. Бачив на власні очі Освенцим і Майданек; страшні наслідки горя, завданого ворогом. Перемогу зустрів у Чехословаччині за тридцять кілометрів від Праги, у містечку Бели. Закінчив війну у чині єфрейтора. У своїх спогадах Павлюченко зізнається, що на війні оберегом дня нього був вишитий бабусею рушник.

На долю художника випали не лише важкі фронтові роки, а й повоєнна розруха, нелегкий відбудовний період. Після перемоги, своєю творчістю він віддавав шану співвітчизникам, що полягли на війні, і тим, хто відроджував рідну землю. Відтворював мирне життя – сонячні вулиці, неповторні історичні місця Полтави: монумент Слави, Краєзнавчий музей, заповідні куточки міста… Він міг цілими днями блукати по околицях Полтави, його вабила Ворскла, заворсклянські луки і старі вулиці міста… Він любив і, як справжній художник, поважав природу ще з тих юнацьких часів, коли разом із вчителем – Соломоном Розенбаумом – малював при місяці, наслідуючи Куїнджі.
Дослідження фактів життя художника свідчить про те, що він був не тільки живописцем і графіком. Він також відомий як оздоблювач-монументаліст: оформлював виставки досягнень народного господарства у Києві та Москві, будівлі у Полтаві, сільські клуби, зупинки біля доріг. Десять років присвятив роботі в обласній газеті «Комсомолець Полтавщини» як графік-ретушер, його малюнки часто з’являлися у полтавських газетах. Деякий час працював у виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. Займався плакатом, монументально-декоративним мистецтвом (мозаїкою, панно). У театрально-декоративному мистецтві зарекомендував себе як вправний маляр-станковіст, створюючи ескізи до театральних вистав: оформив їх близько тридцяти, в тому числі, «Любов Ярову», «Сорочинський ярмарок» та інші.
Серед живописних робіт Володимира Євгеновича Павлюченка, що належать Полтавському художньому музею, є пейзажі, натюрморти і картини на військову тематику.

Особливе місце у творчості Володимира Євгеновича Павлюченка займає картина «Проліски. 1945 рік» (1974). На полотні – блакитні весняні квіти у металевій касці, вишитий рушник на розісланій солдатській шинелі. Композиційне навантаження має кожна деталь картини: фрагмент єфрейторського погона, петличка зв’язківця, зім’ятий рукав і пола шинелі; торішній реп`ях, верхівка якого визирає з-під шинелі; недописаний лист і олівець… Відсутність лінії горизонту спонукає глядача зосередитися на даному моменті – дні, годині, хвилині – відчути наскільки він грандіозний і буденний водночас – день який так довго очікували… Символізм простих речей ніби намагнічує полотно, робить його настільки інформативним і хвилюючим за сприйняттям, що залишається лише дивуватися таланту художника, який змушує глядача емоційно відчути ту Весну, ту велику Перемогу, що стала запорукою миру та спокою на довгі роки життя.
Художнику було притаманне образне відтворення дійсності та безмірна любов до рідної країни. Його жанрові сцени, міські та заміські пейзажі натхненні і талановиті: «На санчатах з гірки» (1960), «На Ворсклі 30» (1960), «Цирк у Полтаві», «Станція човнів на Ворсклі» (1964), «Лелека на даху» (1960), «Хоста. Пристань», «Градизьк. Ранок у рибколгоспі «Прибій» (1972), «Харків» (1961), «Цар-дзвін» (1963), ескіз «Цар-гармата» (1963), «Москва. ВДНГ. Фонтан «Кам`яна квітка».
Різноплановість Володимира Євгеновича, як митця, вражає. Таланту Павлюченка підкорилися не тільки твори образотворчого мистецтва – графічні, живописні, а й декоративно-прикладного, монументального. А, головне, Володимир Євгенович гідно прожив своє життя, наситивши його творчістю, яскравими моментами, спілкуванням з цікавими людьми. До кінця своїх днів він був не байдужою людиною і таким пішов у вічність, залишивши по собі свої проникливі твори.