Вони були серед тих, хто творив українську історію та несли український дух. Козацько-старшинський рід Марковичів пов’язує свої джерела з напівлегендарним пращуром, що на початку XVII століття оселився на Прилуччині. Його син, підприємець Марко Аврамович, володів значними маєтностями у Прилуках та Пирятині та власним коштом звів Пречистенську церкву в Прилуках. Сини Марка належали до козацької старшини: Андрій був лубенським полковником і генеральним підскарбієм, Іван та Федір були прилуцьким сотником та полковим суддею, Федір теж прилуцьким сотником і бунчуковим товаришем. Дочка Марка Анастасія стала дружиною гетьмана Івана Скоропадського, на якого мала значний вплив, так що козаки говорили: «Іван носить плахту, а Настя булаву». Старший син Андрія Яків започаткував чернігівську лінію роду Марковичів, до якої, зокрема, належали історики Яків та Олександр. Найменший Федір заснував прилуцьку лінію, представники якої у ХІХ столітті стали називатися Маркевичами. Другий син Андрія Семен став засновником роменської лінії. До неї належали етнограф, член Кирило-Мефодіївського братства Опанас Маркович та його небіж, письменник Дмитро Маркович, що став генеральним прокурором Української народної республіки та сенатором Української держави… Опанас Маркович народився 8 лютого 1822-го в селі Кулажинці Пирятинського повіту на Полтавщині. Рано навчився читати й писати. Страшенно любив слухати розповіді селянських дітей та й сам мав надзвичайний талант оповідача. Мати старанно записувала народні пісні, робила до них музичний супровід, а потім разом із сином виконувала їх перед гостями. З того часу любов до української народної творчості залишалася у нього на все життя, ставши постійною життєвою потребою… Після закінчення Пирятинського міського училища навчався у 2-й Київської гімназії при університеті св. Володимира у Києві, згодом став студентом історико-філологічного факультету Київського університету. Там він знайшов вдячного слухача своїх народних оповідок – професор літератури Іван Красковський слухав його годинами, і саме він зобов’язав його записувати не лише пісні, а й казки, прислів’я та приказки – для початку ті, що запам’ятав від кулажинських селян. Перші наукові спроби Опанаса Марковича активізував молодий професор Микола Костир. Ще в роки навчання в університеті Маркович познайомився з Миколою Костомаровим і Пантелеймоном Кулішем. Згодом вступив до Кирило-Мефодіївського братства, участь у якому звела з Тарасом Шевченком. У товаристві Опанас мав свої плани – видання популярних книг для селян та україномовного часопису. Та не судилося… У період заслання – «орловської кари» – Опанас Маркович знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Марією Вілінською, що згодом стане відомою як Марко Вовчок. Коли подружжя переїжджає до України, Опанас Васильович продовжує записувати етнографічний та фольклорний матеріал. Разом з дружиною він мандрує по селах Чернігівщини та Полтавщини. Записує народні пісні, приказки та прислів’я. Зібрав кількасот пісень з нотами та близько 50 тисяч (з варіантами) приказок, прислів’їв, загадок. Оскільки суд заборонив Марковичу публікацію власних робіт, то він безплатно віддавав друзям-лексикографам свої набутки: багато зібраних Марковичем фольклорних і етнографічних матеріалів було опубліковано Матвієм Номисом, Амвросієм Метлинським, Володимиром Антоновичем, Михайлом Драгомановим. Також Маркович поринув у складання «Словника української мови», яке здійснював педагог і лексикограф Павло Білецький-Носенко. 1859 року Маркович разом із дружиною та сином побував у Німеччині, Швейцарії, Англії. Відчував, що дружина прагне власного життя, тому повернувся до росії. Брав активну участь у виданні першого українського суспільно-політичного і літературно-мистецького журналу «Основа», організував концерт пам’яті Шевченка… Дружині, що мешкала на той час в Париж, передав зібрані ним пісні з нотами – вона видала частину їх у збірнику «Двісті українських пісень», щоправда, не вказавши його імені… По поверненні в Україну, Опанас Васильович співпрацював з газетами, встиг створити музику до театральної постановки «Наталки Полтавки» та написав оперу «Чари». Його етнографічний нарис «Родинні обряди» був надрукований 1869 року в «Записках Чернігівського губернського статистичного комітету». Опанас Маркович помер 1 вересня 1867 року на руках в Олександра Кониського, автора Молитви за Україну «Боже, Великий, Єдиний!». Його могила – в Чернігові на Болдиній горі біля Антонієвих печер. Борис Грінченко, коли водив своїх гостей на могилу Марковича, завжди казав: «А тут похований Марко Вовчок»…. Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філії № 1 ЦБ Полтавської МТГ. До речі, питання про авторство творів, що підписані іменем Марко Вовчок, так і лишається нез’ясованим в українському літературознавстві. Принаймні очевидно, що перше редагування її «Народних оповідань» здійснив Опанас Маркович, а довів до ладу Пантелеймон Куліш, який їх і видав. Але то вже інша історія… Знаймо, бо ми того варті!
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України