Олександра Псьол: життя у слові

01.07.22, 14:22

Молим тебе, Боже правди, Боже благостині,

Не покидай сиротою у степу-пустині

Брата нашого! Як батько, як рідная мати

Озовись до його душі, не дай унивати!

Збери, Боже, наші сльози в темнісіньку хмару

І, як серцю розбитому стане нудно, жарко,

То нехай вони бризнуть, як дощик весною.

Зроби чудо – вони стануть святою водою,

Живущою, цілющою, всі рани загоїть,

Як у купелі викупає і душу напоїть.

Це вірш-молитва за Шевченка. Автор – українська поетеса-полтавка Олександра Псьол, котрій цього року виповнюється 205 років від дня народження.

Вона народилась 1817 р. у с. Псьолівці, неподалік Великої Багачки, у родині службовця канцелярії генерал-губернатора кн. М. Г. Рєпніна. Точна дата її народження не збереглась. Ще ніхто не відшукав її портрет. Є припущення, що на Шевченковому акварельному «Портреті жінки у блакитному платті» 1845 р. зображена О. Псьол. Але це лише одна з версій.
Княжна Варвара Миколаївна у «Спогадах» пише: «До мами привезли для влаштування в Інститут дівчинку Сашу Псьол. Вона була кругла сирота. Мати її померла, народивши дівчинку Глафіру. Через три місяці помер і батько. Всіх сиріт залишилось сім душ: чотири дівчинки і три хлопчики». Родина Рєпніних подбала про дітей: дівчата закінчили Полтавський Інститут шляхетних панн, мали творчі здібності. Глафіра чудово малювала, а Олександра мала нахил до мислення поетичними образами.

Сестри Псьол познайомились із Т. Г. Шевченком у Яготині 1843 р. І це була не єдина зустріч із Кобзарем. Вони зустрічались і пізніше – аж до заслання поета. Він звернув увагу на вірші Олександри, писані українською мовою, і відгукнувся дуже схвально. У передмові до невиданого «Кобзаря» 1847 р. Шевченко писав: «А щоб ви знали, що труд ваш не мимо іде, і щоб не дуже чванилась московская братія своєю Ростопчиною, – то от вам «Свячена вода», написана панночкою, та ще й хорошою…»

Варвара Рєпніна і сестри Псьол були тими, хто допомагав Шевченкові вижити у найперші важкі роки солдатчини. Шевченкові так полюбилась поезія «Свячена вода», що він просив В. Рєпніну навесні 1848 р.: «… пришліть, якщо маєте, «Свячену воду», вона зросить моє в’януче серце». Княжна надіслала. А разом із ним і той вірш, котрий ми наводимо вище,– «Молим тебе, Боже правди…» Дехто із дослідників висловлює припущення щодо романтичного захоплення Олександри Псьол Шевченком. Наразі важко віднайти докази цієї версії. Вочевидь, вони грунтуються на тому сильному почутті, котре бринить у словах молитви.

Її жіноча доля не відбулась. Залишилась самотньою. Олександра жила у Рєпніних – то в Яготині, то в Одесі, то в Москві. 1860 р. її твори були вперше видані без імені автора в альманасі «Хата». Померла

семидесятилітньою у Москві 27 жовтня 1887 р.

Щодо віршів поетеси можна сказати одне: шкода, що їх так мало збереглось.