Ряд оригінальних малюнків митця є окрасою експозиції Полтавського літературно-меморіального музею І. Котляревського. Їх художник передав у дар музею поета.
27 січня ц. р. виповнюється 120 років від дня народження українського графіка, члена Асоціації революційного мистецтва (1925-1932), члена СХУ з 1938 р. він народився на станції Дебальцеве Бахмутського повіту Катеринославської губерніях. У 1922-1929 рр. навчався у Харківському художньому інституті . Його наставниками у мистецтві були художники Іван Падалка, Семен Прохоров, Олексій Маренков. Надалі працював у сатиричних журналах «Глобус», «Червоний перець», викладав у Харківському художньому технікумі. У роки Другої Світової війни створював агітплакати. Після війни працював у галузі книжкової графіки з видавництвами як художник-ілюстратор, у журналі «Піонерія» та газеті «Соціалістична Харківщина». Створив значну кількість ілюстрацій до науково-фантастичних творів, які виходили українською мовою у 1950-х рр., у тому числі до «Голови професора Доуеля» Олександра Беляєва та до трилогії Юрія Смолича «Прекрасні катастрофи», першого українського «зомбі»-роману, як сказали б ми тепер.
Учасник всеукраїнських, всесоюзних і міжнародних виставок з 1927 р.

Його творчість – це українська художня візитівка 1930-1950-х років ХХ ст. Дуже любив працювати у техніці строгого рисунка пером та чорною аквареллю. У книжковій графіці прагнув передати першооснову літературного твору. Твори О. М. Довгаля відзначаються композиційним динамізмом, гострими характеристиками персонажів.

Стосовно ілюстрацій до «Енеїди» І. П. Котляревського, то у них розкрито фактично всі основні сюжетні лінії твору. Особлива увага художника – до теми пекла. Навіть на обкладинку книги він виніс малюнок до ІІІ частини поеми. Майже повна відсутність статики, усе – в динаміці, перевага багатофігурним композиціям: це те, шо найперше впадає в око. Як пише відомий український мистецтвознавець Діана Клочко, «… для Довгаля «Енеїда» стала твором не тільки про античну або українську культуру, але й про радянські часи».
Безумовно, художник створив своє власне художнє прочитання твору хоча по, по великому рахунку, був продовжувачем стилістики свого визнаного вчителя Івана Падалки.