"Одяг та спорядження війська гетьманської України періоду Великої Північної війни 1700-1721 рр."

15.10.20, 09:30

З нагоди Дня захисника України та Дня українського козацтва Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавськоїх битви» пропонує вашій увазі статтю незалежного дослідника, скульптора, реконструктора, автора і ілюстратора військово-історичних видань з історії військово-історичного костюму Сергія Шаменкова "Одяг та спорядження війська гетьманської України періоду Великої Північної війни 1700-1721 рр."

Військо гетьмана Івана Мазепи складалося з реєстровців – городових козаків, січового війська (запорізькі козаки) та гетьманського. Гетьманські війська – гетьманський регімент, були представлені: надвірним військом ясновельможного гетьмана, найманими полками – охотницькими. Охотницькі у свою чергу складалися з піхоти – сердюків та кінноти – компанійців, кількістю 6-8 полків. Було десять реєстрових (городових) полків: Гадяцький, Переяславський, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський. Чисельність полків була різною і залежала від конкретної ситуації, від 500 до кількох тисяч козаків в одному полку. У цей час вони були в основному кінними. Командував реєстровими (городовими) і охотницькими (найманими) особисто гетьман.

Українські реєстрові козаки та охотницькі полки із самого початку Північної війни взяли в ній активну участь. З початком війни гетьман І. Мазепа відправив на допомогу Петру І близько 10 тисяч українських козаків: Полтавський, Чернігівський, Ніжинський реєстрові полки і два полки охочекомонних – кіннотників. Але взяти участь у битві під Нарвою 19 листопада 1700 року вони не встигли, хоча відзначились у локальних боях зі шведськими військами в районі Пскова. Близько двох тисяч українських козаків перебували у Гдові, а 4 охотницьких полки Г. Пашковського, Ф. Степановича, Д. Чечеля і Л. Шульги ‒ Ізборська. У 1701 році козаки Гадяцького полку полковника М. Бороховича, кілька тисяч запорожців та підрозділи полковника С. Палія допомагали польсько-саксонській армії атакувати Ригу. Упродовж 1702-1703 pp. Чернігівський полк, очолюваний полковником Ю. Лизогубом, із 12 тисячами козаків під керівництвом наказного гетьмана М. Миклашевського разом з московськими та польсько-литовськими частинами взяв участь у сутичках на території Прибалтики, Польщі та Литви. Чернігівський полк взяв участь у штурмі Нотебурга і Нієншанца.

За наказом Петра I на початку 1704 p. І. Мазепа відправив на допомогу королю Речі Посполитої Августу II п’ятитисячний контингент. Близько 17 тисяч українських козаків у складі Миргородського, Полтавського, Лубенського, Переяславського і двох компанійських полків на чолі з наказним гетьманом Д. Апостолом взяли участь у бойових діях на Псковщині. У 1705-1708 роках козаки Чернігівського, Стародубського і кількох товариських полків були задіяні в боях на території Прибалтики, Польщі та Литви. Під Смоленськ були відправлені Ніжинський і Переяславський полки (близько 3000 тисяч осіб).

На час, коли шведські війська ввійшли на територію Гетьманщини, під керівництвом гетьмана І. Мазепи залишалися такі городові полки: Лубенський, Миргородський, Прилуцький, 3 компанійські полковників Ю. Кожуховского, Г. Галагана, А. Малами (Андріяша), 4 сердюцькі Д. Чечеля, Я. Покотила, М. Антоновича і Дениса загальною чисельністю 3-3,5 тис. городових козаків та стільки ж охотницьких (компанійських). У 1708 році охотницький полк Бурляя стояв гарнізоном в Білій Церкві. Після рішення гетьмана перейти на бік шведів при ньому перебували, окрім особистих надвірних частин, 3 компанійських полки Ю. Кожуховського, Г. Галагана, А. Малами та по кілька сотень сердюків із полків М. Антоновича, Я. Покотила. У гарнізоні Батурина залишалися сердюцькі сотні полків Д. Чечеля, Я. Покотила, Дениса, Максима (Антоновича?), а також сотні Миргородського, Прилуцького і Лубенського городових полків [1, c. 86-89].

Січове та реєстрове козацьке військо початку XVIІІ століття мало чим відрізнялося одягом, спорядженням і озброєнням від козаків середини XVIІ століття. Суттєва різниця відбулася вже після 1735 року, коли для реєстрових полків впровадили «мундири». Козаки-січовики продовжили традиції XVIІ століття в одязі й спорядженні та запозичили багато нових елементів одягу. Про це свідчать, наприклад, печатки війська Запорізького, зображення козаків на прапорах, народних картинах та згадки в документах. Козаки кінця XVIІ – початку XVIІІ століття, як і раніше, вважали за потрібне носити білі, сірі, брунатні серм’яги та каптани, зрідка серед них траплялись фарбовані в червоний чи синій колір серм’яги чи каптани.У гетьманському листуванні збереглася промовиста згадка про зовнішній вигляд реєстровців того часу: «Войско зась городовое (реєстрове) не все одежно и ковшем болшая часть сермягами простими покривается» [2, c. 217].

Запорожці, крім серм’яг і суконних жупанів, носили також кіндячні, кумачні каптани, нерідко простьобані [3, c. 267]. Саме такий тип запорожця зафіксовано на печатках славного Війська Запорізького Низового початку XVIІІ ст. Шапки козаки носили з помірним, не надто довгим верхом або невеликим округлим сукняним верхом різних кольорів, з вузькою опушкою хутром – овечим, лисячим. Шапки шили повністю з хутра, хутром в середину, та покриті зверху зі зворотнього боку шкіри тканиною. Масив хутра міг бути цілим або зібраний з різних шматків хутра. Опушка могла бути широкою та з розрізом попереду, а також із вузькою цільною опушкою. Хутро на шапки козацької старшини використовувалося як коштовне, соболь, так і простіше ‒ лисяче, овече. У спеку чи просто в теплу пору року хутряна шапка на голові створювала дискомфорт, тому для того, щоб шапка залишалася на голові і не було так спекотно, XVII ст. поляки й українські козаки носили шапки покладеними на голову [4]. Окрім практичності, цей момент мав ще й геральдичне пояснення, мовляв, так носять козаки на згадку того, як вони перевертали турецькі галери, на згадку чого так зображено козака на козацькому гербі, печатках. Це зафіксовано на низці іконографічних джерел, печатках часу гетьмана І. Мазепи, а також пояснюється в описі ксьондза Кітовича (Ksiądz Kitowicz), який жив у XVIII ст., особисто збирав описи старих і традиційних звичаїв: «O którą szkodę mniej dbają cmężczyźni dawnego sarmatyzmu, pomimoto, że głowa byłao golona, zdjąwszy czapkę i zawiesiwszy ją najednem uchu, albo wpłask położywszy nagłowie, skwar słońca wytrzymywali» [5]. Тобто, перераховуючи варіанти того, як вдягали шапки, він зазначив: «або пласко залишивши на голові, проти сонця утримували». Цікаво, що такий варіант носіння шапки на голові зберігся на Кавказі та серед кубанських козаків до етнографічних часів і зафіксований під час експедиції [6; c. 300].

Полотняні сорочки носили з невеликою стійкою, тунікоподібного крою, з широкими рукавами, без вишивки. Поясним одягом слугували суконні «убранє» – вузького типу, суконні і полотняні штани – гачі, шаровари сірі, сині, вишневі, у цей період неширокі. На відміну від інших назв, які дозволяють різне трактування, «убранє» підписані на одному з кроїв кравецької книги міста Вроцлава [7, c. 526]. Креслення показує крій штанів 1640-х років, а підпис «убранє» однозначно дає зрозуміти, що чоловічий одяг, який фігурує в багатьох документах під цією назвою, – це обтислий вид поясного одягу угорського типу. І. Турно, відома дослідниця з історії костюму, також пише про убранє як про обтисле по нозі [8, c. 193]. Подібний вузький поясний одяг, згідно з історичними джерелами та зображеннями козаків, використовували козаки від другої половини XVI ст. до кінця XVIІІ ст.

антипендіумумі з санктуаріуму «Matki Bożejna Górze Chełmskiej» в костелі міста Хелм (Польща). На рельєфі бачимо полонені козаки після битви під Берестечком 1651 року. Цей рельєф створено в другій половині XVIІ ст., можливо в 1670-80-х роках, на замовлення єпископа Я. Суші. Також серед польських дослідників існує думка, що це дар від короля: «ofiarowane przez Jana-Kazimierza, na pamiątkę zwycięztwa odniesionego pod Beresteczkiem» [9, c. 37]. У будь-якому разі це зображення з останньої чверті XVIІ ст. достовірно передає деталі одягу. Зокрема, на рельєфі видно частину козаків, взутих у черевики та одягнених у вузький поясний одяг. На полотні кінця XVIІ – початку XVIІІ століття із зібрання Музею війська Польського, де, як вважають зображено козацьке військо на марші, козаки в сірих, жовтуватих каптанах, під якими видно червоні нижні каптанчики; також намальовано кількох у черевиках та вузьких убранє. Решта козаків на цьому полотні в чоботах, у одного видно неширокі штани, в декого – шаровари.-З часу, що найближче до нашої теми, не можемо не навести приклад із зображень на срібній пластині

Художник Й. Лерх зафіксував на своїй гравюрі козаків гетьмана С. Куницького під час походу 1683-84 р., де козаки зображені в досить вузькому поясному одязі. Згодом, вже у тексті реформи козацького одягу 1735 року, згадано поясний одяг козака: «убранє свитноє - 20 коп.», тобто йдеться про вузький одяг типу убранє, з нефарбованого свитного сукна [10, c. 85].

Другий за значенням поясний одяг, який був у використанні козаків, це штани – гачі, прямого трубоподібного крою, ширші за убранє, також на очкурі, іноді між ніг з невеликою вставкою [11, c. 162]. У документі кінця XVIІ ст. зустрічаються «суконные штани; старые красные кумачные штани» [12, c. 584].

О. Шафонський у своїй книзі 1786 року приділив увагу опису одягу українців минулого, зокрема детально описав види поясного одягу, зазначивши, де та в які пори року його носять: «Нижнее платье у всякого летомъ холстяное, а зимою суконное, которое в степныхъ местахъ очень широко, шаровары, а в польскихъ (правобережье? – авт.) узкое и штаны называется; все же притомъ носять белые портки или убранье иминуемое» [13, c. 32-33]. Отже, О. Шафонський чітко поділив поясний чоловічий одяг на типи: шаровари, штани, портки та убранє. Згадані і портки-убранє як вузький одяг. Зрозуміло й те, що ці види одягу пошиті з полотна для літа, а суконні для зими.

На ногах, поверх поясного одягу чи під ним, представники старшини, як і звичайні козаки, носили панчохи, які на відміну від простих козацьких, пошиті з різних, в тому числі коштовних матеріалів: «чулки красные кармазинне подложены крашеныною» [14, c. 1168], «чюлки шолковые рудожелтые, чюлки шолковые алого цвету» [15, c. 1042], «27 чюлки шерстянія бѣлія с красной и бѣлой и черной шерстію» [16, c. 1079], «чулки белыя полские» [17, c. 1140].

Найрозповсюдженішим видом плечового одягу як у реєстрових козаків, так і в запорожців у цей час залишалася серм’яга-свита. «Серм’яга» як лексема та ознака саме українського одягу зустрічається ще з середини XVI століття [18, c. 170]. Серм’ягу, сердягу – плечовий одяг ‒ одягали поверх сорочки, вона виконувала умовно функцію сучасного плечового одягу ‒ піджака. Поверх серм’яги одягали верхній плечовий одяг: опанчі, менти, копеняки. Серм’яги носили не лише селяни та козаки, а й заможне міщанство. Їх шили в основному з білого та сірого домотканого серм’яжного сукна (або з фарбованої в сині, червоні кольори ‒ авт.) чи нефарбованої вовни різних відтінків, в тому числі й коричневого [19, c. 162]. Але серм’яги іноді носили й шляхтичі.

Наступна згадка у джерелах дає можливість зрозуміти, якої довжини була серм’яга. Даючи викуп татарам, шляхтич Синявський згадується в короткій, як сорочка, серм’язі [20, c. 51]. Тобто за довжиною приблизно до середини стегна чи трохи нижче. Відома дослідниця одягу І. Турно у своєму словнику дає визначення серм’яги: «Siermięga (smiermiega) (gr. skaramaggІon — sukno. sukmana) — od XVI w. kaftan cbIopskiu szyty z grubego, wełnianego samodziału, niefarbowanego, a więcszarego [21, c. 164]. Так само визначається цей вид одягу і в словнику Б. Лінде [22, c. 236]. Польскі словники дають такі пояснення: Siermięga, proste cblopskie suknisko i odziez [23, c. 225]. Siermięga, proste wiejskie, samodziałowe sukno, ubranie chłopskie, ztego sukna uszyte, sukmana [24, c. 674]. Świtka, Świta, sukmana, chłopska, siermięga [25, c. 34]. Отже, як бачимо, у терміну «серм’яга» були синоніми свита та сукман. Який вигляд мала серм’яга – сукман, зазначає І. Турно, наводячи приклад картини із краківського монастиря бернардинів «Танок зі смертю» [26, c. 115]. Це простий доморобного сукна виріб, з вузеньким комірцем-стійкою або взагалі без нього, неширокий, однобортний, по стану, без ґудзиків на рукавах та по борту; від талії в боки вставлені клини, могла бути і відрізною по талії. Різновид серм’яги – сукман, трохи довший, ніж серм’яга, але також без великого коміра. Уже у XVIІІ ст. Й. Китович описав серм’яги такими: «Ruski chłopnosił, jakidziś nosi, żupan, czyli siermięgę zprostej wełny białej, wstanie przestrony, z rękawami przestronymi, dopół golenidługi» [27]. Відомий український науковець П. Сас присвятив козацтву чимало досліджень. Проаналізувавши джерельну базу XVIІ століття, він прийшов до висновку, що найпоширенішими кольорами верхнього козацького одягу були сірий та білий. П. Сас зазначив, що саме серм’яга білого та сірого кольорів є візитівкою козака-запорожця, тому образ козака в білих шатах (серм’язі чи короткому жупанчику) має прикрашати український герб [28, c. 138-139].

Поверх серм’яг та каптанів козаки вдягали плащі-опанчі із сукна, іноді з хутряними комірами, суконні кобенякі, кожухи. О. Шафонський, описуючи одяг українців XVIІІ століття, зазначив, що свита (серм’яга) – це короткий плечовий одяг, поверх якого вдягали верхній плечовий, ширшого крою ніж свити, з великим коміром або з капюшоном, який називають кобеняком [29, c. 32-33].

Іконографія цього періоду незначна, окрім уже згаданого, є кілька козацьких печаток, кілька зображень із картушів мап. Так, наприклад, козаків показано на мапі «Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії» авторства Й.-Б. Гомана першої третини XVIII ст. На мапі зображено двох козаків, ймовірно старшин; один із них сидить з люлькою, другий – із шаблею. Обидві фігури в кунтушах, шапки двох описаних вище видів, виразно читаються короткі чоботи та на одній постаті вузький поясний одяг.

Цікаве зображення з великою кількістю козаків часу, який ми розглядаємо, є на полотні з Домініканського собору м. Любліна в каплиці Св. Катажини [30]. «Na ścianie zachodniej został zawieszony obrazz pocz. XVIII w. przed stawiający odwrót wojsk Chmielnickie gospod Lublina po modlitwach i procesji z relikwiami Krzyża św.» [31]. Це полотно є частиною вотивного диптиху, воно було створене наприкінці першої чверті XVIІІ ст. На ньому зображено події, пов’язані з Хмельниччиною та дивами, що врятували місто Люблін. Зображені і козаки-запорожці, і поляки в сучасному митцю одягу XVIІІ ст. Поляки в кунтушах та жустокорах за модою XVIІІ ст., а козаки показані в білих, сірих, жовтуватих та зрідка синіх й червоних серм’ягах, без коміра, коротких по коліно, з не надто широкими штанами, заправленими у високі чоботи.

Другим зразком плечового одягу, який використовували козаки, був жупан, каптан, який у московських документах зазначається як кафтан. Як правило, в документах козацькі каптани, в тому числі і в старшин, згадуються білого кольору, зрідка синього, а в старшини зустрічається також і з коштовних тканин. На відміну від серм’яг-свит, каптани-жупани застібалися на ґудзики спереду та на рукавах; також як застібки використовували гачки. Каптани були довшими від серм’яг, до середини литки, мали підкладку. Прості козаків та навіть і представники старшини використовували як військовий колір білий, із різних сукон, найчастіше з габи, цупкого білого сукна. Каптани, як і серм’яги, підперезували вовняними, полотняними чи шовковими тканими поясами, звичайного плетення або сітчасті в техніці спренг.

Поверх серм’яг та каптанів козаки й старшина вдягали верхній плечовий одяг: кунтуші, опанчі, кобеняки з великими комірами. Представники козацької еліти значне товариство, значні військові товариші, значкові, бунчужні (заслужені, спадкові представники козацтва) та командний склад (старшина) – могли носити під час походів поверх жупанів кунтуші з недорогого сукна, як правило синього, сірого, зеленого кольорів, що не виключає використання більш коштовного. У представників старшини було більше одягу, наприклад, полковник Переяславский Д. Райч у гардеробі мав кунтуш златоглавний, підбитий соболями із золотими ґудзиками, кунтуш аксамітній на соболях, жупан златоглавний, жупан червоний атласний китайкою підшитий, жупан лудановий, шапки оксамитові [32, c. 971]. Старшина підперезувалася коштовними шовковими поясами. Серед речей полковника С. Палія було кілька поясів: «песочной золоченой, Венгерской золоченой, па концахъ камышки корольковые красные, Турецкой безъ тесьмы, одни штучки въ мѣшечкѣ, кушакъ Турецкой на тесьмѣ золотомъ и серебромъ тканъ, поношенъ, по концамъ штучки золотые» [33, c. 52-54]. У гетьмана П. Полуботка: «поясъ красной турекцкоъ , конці затканы золотомъ» [34, c. 32].

Найкоштовнішими були речі гетьманів. У книзі пожитків наказного гетьмана П. Полуботка перелічено велику кількість каптанів, наприклад, деякі з них: «Кафтанъ суконой голубой, вокруг снурок сребреной, кафтан красной суконной, вкругъ снурокъ сребреной, кафтанъ бархатной зеленой, подложен киндяком зеленымъ, вкруг снурок золотой, кафтан парчи турецкой подбитъ весь киндякомъ краснымъ, пуговицъ маленькихъ 7 на немъ. Кафтанъ канаватной рудожелтой, подбитъ весь крашениною синею, вкруг снурокъ сребреной, кафтанъ атласной черной, подбитъ весь крашениною синею, на немъ 12 пуговицъ сребреныхъ малыхъ, кафтанъ тафтяной жаркой, подбитъ весь бурлетомъ зеленымъ» [35, c. 11]. Якщо більшість каптанів обшиті по краю «снурком», то останній, вочевидь, не мав такої обшивки.

Як взуття використовувалися чоботи на металевій підківці або металевому чи набірному підборі. Вочевидь, такого ж зразка, що й знайдені на полі Берестецької битви. У негоду козаки покривалися сукняним плащем – опанчею, вільчурою, яка схожа на кавказьку бурку, тільки з похилими плечима, кожухом; також у цей час, можливо, використовували сукняний плащ-копеняк .

До козацького спорядження, як і раніше, входили порохівниці у вигляді рогів, які виготовляли із дерева і обтягували шкірою, а також кістяні. У різні торбинки зі шкіри, схожі за формою до тих, що використовувалися у XVIІ столітті, складали всі необхідні воякові речі, запас пороху, куль. Козаки були озброєні самопалами з ударно-кремінним замком традиційних для козаків моделей, які представлені в археології (музей в с. Пляшева, місце битви під Берестечком); також екземпляр такого самопала-рушниці є у зібранні музею історії Полтавської битви. Як холодну зброю, окрім шабель, козаки використовували келепи, списи. Кінні козаки носили шкіряні або обтягнуті тканиною ладівниці (невеликі патронні суми з патронами) через ліве плече, могли додатково мати пістолети в ольстрах; старшина мала рангову зброю – перначі [36, c. 43-56]. Представники старшини як статусне озброєння могли носити саадаки, часто прикрашені сріблом [37, c. 892], коштовні турецькі шаблі, прикрашені обухи, пістолети саксонської й італійської роботи [38, c. 1007].

До складу особистого надвірного війська гетьмана входила: Волоська кінна хоругва , одягнена, ймовірно, за волоською та угорською модою в доломани, менти, вузький поясний одяг по типу убранє [39, c. 346, 353]. Також у гетьмана було кілька рот піхоти, гетьманські дворяни, озброєні слуги, 50 драгунів на чолі з капітаном, кілька сотень Ніжинського полку, 80 солдатів-жолдаків, які виконували при гетьманові охоронні функції, а також для «посилок і варт» [40, c. 90-91]. Отаман жолдаків у 1722 році носив кунтуш тузінкового (синього) сукна, каптан з кіндяка, а інші жолдаки білі габяки (білі з турецького сукна каптани) [41, c. 221]. За даними В. Заруби, жолдацька рота, а також і сердюки, носили сині шаровари, смушеві шапки із синім або червоним верхом [42, c. 126]. Н. Сементовский описав жолдаків у парадному одязі: «верхні сині каптани з червоним відкладним коміром та червоними вилогами рукавів, нижній каптан червоний, шаровари зелені, оранжеві, шапка чорного хутра із червоним верхом» [43, c. 18]. Слід зазначити, що згадані шаровари мали різні види кроїв, досить помірних, великі широкі шаровари у цей період тільки почали розповсюджуватись. Драгуни, скоріш за все, носили звичайний козацький одяг. До складу надвірного війська також входили і гетьманські музиканти, яким видавалась: «барва, сукно ліктьовий карун, мусулбес, лудан і 2 рубля на кожухи» [44, c. 278].

Ставку гетьмана охороняли і супроводжували кілька царських піхотних (стрілецьких, потім солдатських) полків і драгунських рот.

Наймані компанійські і сердюцькі полки перебували на повному гетьманському забезпеченні одягом та спорядженням, озброєнням, фуражем, продовольством або натомість виплачувалася певна сума. Суми (платню) виплачували по можливості, іноді нерегулярно. Як оплату, видавали одяг або гроші [45, c. 704-705]. На відміну від козаків реєстрових полків, найманців називали «товаришами, полчанами, молодцями». Таким чином, підкреслювалася принципова різниця у способі несення служби. Комплектування компанійських та сердюцьких полків відбувалося на добровільній основі. Щоб потрапити до реєстру найманого полку, кандидат повинен був прослужити деякий час як «молодик» (аналог джури в реєстровому війську), тільки зарекомендувавши себе добрим жовніром, переходив у ранг «товариша». Внутрішньо структура найманих полків нагадувала устрій реєстрових, вони також поділялися на десятки (курені), сотні на чолі з курінними отаманами і сотниками. Наймані полки називалися за іменами полковників, які їх очолювали; полковник призначався гетьманським універсалом. Охотницький полк, як і реєстровий, мав свої клейноди: бунчук, пернач, прапори, печатку, труби, барабани або литаври. Наступним за рангом у полковій старшині йшов осавул (заступник полковника), потім підосавул, хорунжий, полковий писар, обозний. Старшина комплектувалася із заслужених і досвідчених козаків полку. На початку XVIІІ століття таких найманих полків налічувалося 8-10; їх чисельність була неоднаковою, від 400 до 1000 чоловік.

Відомості про одяг найманців, які дійшли до нас, епізодичні, але ми можемо судити про нього за згадками та аналогією з пізнішими документами. На відміну від реєстрових полків, де козаки одягалися самостійно, виходячи зі своїх можливостей, сердюцька піхота отримувала одяг (барву) від гетьмана. Традиція видачі барви як службового одягу перейшла із Речі Посполитої й додатково символізувала статус воїна. Відомо, що у 1702-1703 роках гроші та барву видали воякам Стародубського полку [46, c. 203]. Слід зауважити, що впродовж XVIІ століття, особливо в період Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, білий колір верхнього плечового одягу традиційно асоціювався саме з козаками. Численні згадки в історичних документах, в описах майна та описах очевидців вказують на домінанту білого кольору каптанів та серм’яг українських козаків [47].

Рештою одягу (поясний одяг, панчохи, чоботи, сорочки, шапки, кужухи, опанчі) сердюки забезпечували себе самостійно, замовляли у кравців або отримували готовим від гетьмана. Ось чому у компанійців могли бути різні речі: кунтуші із зеленого, червоного, синього сукна. Компанійці, як правило, отримували ці речі або гроші на їх закупівлю від гетьмана, а той у свою чергу збирав їх від населення. Дослідники зазначають, що одяг компанійців і сердюків наприкінці XVIІ – на початку XVIІІ ст. був багато в чому схожим. З відомих, перерахованих речей у компанійців згадуються: жупанів два, чоботи, шапка, пояс шовковий, бурка, а також сукман, кунтуш, свита. У реєстрі речей заарештованого компанійця згадуються: біла суконна опанча, сап’янці, п’ять пар хусток, пояс гданської роботи, тканий золотом [48, c. 222].

Іконографічні джерела зображають різні варіанти кіннотників. На сюжетній кахлі із зображенням воїна кінця XVIІ – початку XVIІІ ст., яка була знайдена на місті палацу гетьмана І. Мазепи, бачимо цікавий одяг: вояк озброєний списом, верхи на коні, одягнутий у короткий каптан з нашивками спереду, із шапкою, яка покладена на голову, зі списом [49, c. 62]. На другій кахлі вояк зі списом має короткий рукав, вочевидь, від менти. Також надзвичайно цікаве зображення кіннотника зі списом є на порохівниці-рогу із зібрання НМУНДМ, де козака або компанійця показано в довгополому кунтуші, який підгорнуто, із розрізним рукавом.

Автор «Історії Русів» так описав одяг сердюків в останній чверті XVIІ століття: мундир на два роки, жупан з червоної мальви (сорт бавовняної тканини), набитий бавовною, прострочений частими смужками, шаровари блакитні, суконні, турецький доломан із габи (білого кольору турецьке сукно) з коміром по пояс [50, c. 179]. У 1722 році Генеральна військова канцелярія придбала габу «в покупке по 88 копеек штука, и поделаны кафтаны против прежнего обыкновения и у покупки каждой кавтан имел быть по 96 копейки с полкопейкою» [51, c. 203].

За гетьманування І. Скоропадського серед документів зустрічаються згадки, що стосуються одягу: «прежде сего при заплате роковой и биляки давалися», тобто це повідомлення також свідчить про те, що за гетьманування гетьмана І. Мазепи сердюцькі полки отримували білі каптани-біляки. Ще один документ від 1722 р. згадує, що у Полтаві було закуплено партію габи «на дело сердюцкого полку кафтанов» [52, c. 206]. У тому ж 1722 році знову зустрічаємо згадку про габ’яки, але не в простих вояків, а у представників старшини: «пан гетьман із генеральними особами та полковниками свого рейменту Ніжинським, Прилуцьким і Гадяцьким, усі вдягнені в габ’які» [53; c. 34].

У 1723 році Генеральна військова канцелярія відправила закуплену габу для пошиття габ’яків: «чтобы из каждого вышло по беляку» [54, c. 206]. Документи Малоросійської колегії свідчать, що сердюцький полк Гаврила Бурляя отримав біляки з габи на весь підрозділ, від рядового до полковника [55, c. 206].

Аналізуючи зображення піших козаків з гетьманських печаток останнього десятиліття XVIІ ст. і першої чверті XVIІІ ст., можна зробити висновок, що поряд із сукняними жупанами-каптанами використовувався стьобаний жупан, довжиною трохи нижче коліна, з вузькими рукавами із загорнутим відворотом-карвашем. Поверх нього одягали верхній плечовий одяг із коротким до ліктя рукавом і вузьким коміром, завдовжки до коліна або вище, іноді підбитий чи обшитий по краю хутром.

На гетьманських печатках такий верхній плечовий одяг зображений із облямівкою хутром або без неї, іноді з нашивками-петлицями на грудях, з недовгим широким рукавом, довжиною по коліно чи вище [56]. Іноді промальовується рельєфом рослинний орнамент, мабуть, у такий спосіб показано коштовну тканину святкового – репрезентативного ‒ одягу. Найближчий аналог такого типу одягу – це угорська мента та турецькі каптани. Можливо, автор «Історії Русів», описуючи костюм сердюків, мав на увазі саме менту. Угорські менти та близькі до них за кроєм турецькі каптани могли бути як з вузьким коміром, так із виложистим, часто мали саме такий широкий і короткий рукав. Унизу під таким одягом на печатках показують рукава та поли простьобаного в смужку каптана. Поясний одяг при цьому, як правило, не видно. Але на печатці Війська Запорізького (печатка славного Війська Запорозького Низового) середини XVIІІ століття, яку зроблено в такому ж стилі, видно з-під простьобаного козацького жупана вузький поясний одяг типу убранє або чакчири, заправлені в чоботи з халявкою у формі мисика.

Цікавим джерелом, яке ми вже згадували, є картина із фондів музею Війська Польського у Варшаві, яку за низкою деталей можна датувати першою чвертю XVIII ст. Вважається, що на ній зображене козацьке військо, вочевидь на параді чи якихось урочистостях. Ми бачимо козаків у білих, сірих і червоних нижніх каптанах, вузьких штанах та шароварах, через плече на ремені-перев’язі – патронні суми. Шапки із сірим та червоним верхом. Музику зображено навіть у червоній фесці та білій чалмі. У деяких козаків червоні верхні каптани.

Запорожці, як і в XVIІ столітті, носили білі та сірі серм’яги-свити, сукняні каптани-жупани, які шили, зокрема, із сукон, що їх висилав московський уряд. Наприклад, у 1696 році було надіслано Війську Низовому Запорізькому «сто пятьдесят половинок сукон анбургских, да сверх того сто половинок сукон анбургских же отпущено» [57, c. 326-327]. Також використовувалися простьобані жупани. Зображення такого жупана є на печатках розглянутого періоду [58, c. 194]., на образотворчих джерелах [59], а також зберігся справжній зразок такого виду одягу, який належав цареві Петру І [60, c. 322].

Деякий час у гардеробі, принаймні, гетьмана І. Мазепи та його оточення був одяг так званого «угорського типу», оскільки московський цар Петро І з 1700 року впровадив так зване угорське плаття. Ці комплекти одягу складалися з верхнього каптана, бастрока та штанів. У деяких загальних рисах вони нагадували угорський одяг. Такі каптани були коротшими від традиційних, довжиною до коліна. Гетьман І. Мазепа отримував від царя різні коштовні каптани як жалуване плаття, починаючи з 1700 р., зокрема каптани угорського типу: «кафтан венгерской бархатной на собольем пластинчатом меху, с нашивки и с линты и з голуном золотным и с яхонты, ценою 757 рублев и 18 алтын и полденги» [61], «кафтан венгерской бархатной и с под соболей пластинчатой, с рукавами пупчатыми собольи и подпушен атласом золотным, обшит голуном золотным буравчетым широким, да снуром золотным же. Вместо нашивки нашит линт золото серебром широкой с кистми золотными жи с варварки, пугвицы нашиты золотые с изумруды, и с яхонты, к рукавам у запясья вместо застежек нашиты пугвицы серебреные золоченые с яхонты. Всего ценою 757 рублев и 18 алтын и полденги, делан тот кафтан в казанком приказе» [62], «кафтан венгерской бархатной на собольем пластинчатом меху, с нашивки и с линты и з голуном золотным, с пуговицы золотными и изумруды и с яхонтыценою в 757 рублев в 18 в полденги. Во всем против прошлого 1700 году. Бархат из казанского, мех из сибирского, на приклад денги из ратуши» [63]. Такий одяг угорського типу використовувався в московській армії до 1703 року, та приблизно до такого ж часу міг його носити І. Мазепа та його оточення.

У гардеробі представників старшини, значних козаків реєстрових полків, компанійських товаришів ми вже зустрічаємо кунтуші. Кунтуші в той період могли виготовляти на підкладці і без неї, з розрізним рукавом та без розрізу, підбиті хутром, шовкові, суконні та з інших тканин. За своєю конструкцією кунтуші польські і московські схожі (східноєвропейське вбрання взагалі має схожі риси), але має і важливі конструктивні відмінності. Уявлення про тогочасні кунтуші з дорогого сукна дають експонати з ДІМ у Москві та з Ліврусткаммарен у Стокгольмі, а також археологічні знахідки. На думку деяких авторитетних дослідників, це саме польський червоний кунтуш, який має характерний для останньої чверті XVII ст. крій. Рукав кунтуша вузький, не прорізний (тобто не мав прорізів для руки і не відкидався назад), такого типу рукави ми часто зустрічаємо на кунтушах кінця XVIІ століття польської роботи. Завдяки цим експонатам, а також археологічним знахідкам ми можемо простежити істотну різницю в елементах конструкції жупанів-кунтушів польської й московської роботи [64, c. 325]. Перша відмінність – це крій рукава. У польських кунтушах він у цей період неширокий у проймі, тоді як московські каптани, пошиті у польському стилі, поширеному в польській моді у середині XVII століття, мають широкий «окістоподібний» рукав. Відповідно на силует впливає і різниця в проймі: у московському варіанті кунтуша пройма набагато більша, доходить мало не до лінії талії. Через таку широку пройму змінюється і форма спинки, широка вгорі і звужена до талії. Друга важлива конструктивна відмінність у конструкції польських і московських кунтушів – це місце з’єднання полички і спинки. У місці з’єднання поличок зі спинкою в московських жупанах робилася надсічка, тканина збиралася в збірку, складки дублювалися з середини тасьмою. У відомих нам польських кунтушах такий прийом не використовувався. У польських кунтушах на місці з’єднання жодних складок немає, поличка і спинка просто з’єднані, лише в деяких випадках міг бути невеликий розріз, який закривався декоративним шнуром. Деяка різниця спостерігається і в крої спинки: кунтушах московської роботи талія звужена в порівнянні з польськими. У той же час ближче до 1720-х років на деяких польських портретах ми бачимо повернення широкого окістоподібного рукава.

Різноманітні за технікою виконання кунтуші, жупани і предмети спорядження зустрічаємо в документах. Так, суддя Лубенського полку заповідав своєму братові сотнику Лохвицькому «кунтуш суконний себерковий і каптан атласний зелений, онукам – кунтуш червоний гарсовий і вуздечку срібну, сагайдак польський, каптан червоний златоглавний, мисюрку, ладівніцу» [65, c. 994]. У реєстрі речей бунчукового товариша Григорія Фредрикевича перераховані: «шапка баранковая, ложка серебряная, перстень с печатью-сигнет, шапка лисяя, видровая, кунтуш тонкий шарий (серый), кунтуш на лисах, юпка (вид чоловічого плечового одягу - авт.), плащ кгранатовый (темно-синій), шабля польская, кафтан едомашковый червоный, шаровари суконне вишневе, ладовница серебром оправленая. Кафтан рецетовый кгрнатовый, ладовница ценовая (олов’яна), чоботи сафъяновый новые, чоботи старые, вельчура чорная, кунтуш тонкий перцовый, кафтан желтый, пояс зеленый з засновами золотими, фуста материальная (платок). К конскому убору пистолетные ольстра (каптурки гаптовані), кульбака с платом гаптованым» [66, c. 82-83]. В описах майна старшини часто зустрічаємо коштовну кінську упряж рондзик: «рондзик сребний, уздечка сребная позлотистая, пуклястий» [67, c. 891].

Загалом, озброєння та спорядженям козаків охотницьких полків, вочевидь, мало чим відрізнялось від того, яке використовували козаки-реєстровці та запорожці. На службу товариш охотницького полку з’являвся в повному спорядженні. Зброєю і припасами (порох, кулі і т. д.) забезпечувався з арсеналу. Озброєння сердюків складалося з мушкета з кремнієво-ударним замком, шаблі (різних моделей), іноді списів. Як додаткова зброя, використовувалася сокира чи обух. Порох носили в порохівницях у формі рогу, кістяних або дерев’яних обшитих шкірою. Могли мати ладунки та суми з патронами та інструментом на перев’язі [68, c. 235]. Особисті речі носили в невеликих шкіряних сумках-кошелях, формою і розмірами, судячи із зображень кінця XVIІ – початку XVIІІ століття, схожих до археологічних знахідок середини XVIІ століття, віднайдених на полі бою Берестецької битви. В охочекомонників могли бути пістолі в ольстрах, різні варіанти вогнепальної зброї ‒ карабіни, мушкети ‒ та списи. Підперезувалися сердюки шкіряним тонким поясом на металевій пряжці; на поясі додатково могли носити ніж, ложку в чохлі. Озброєння компанійців було аналогічним сердюцькому, за винятком патронної піхотної суми, замість неї могли використовувати кавалерійські ладункі, також, можливо, використовувався поясний гак; самопали могли носити як на ремені за спиною, так і на перев’язі з гаком. Кінська збруя і сідла використовувалися відповідно до матеріального становища, від просто покритих шкірою або сукном до прикрашених вишивкою або розписаних по дереву і шкірі.

У старшини сідла часто оздоблювались: «кульбака гаптованая, шарая (сіре сідло с шиттям – авт.), другая кульбака на вишневом сукне з платом (вальтрап) тузинковым, жовтая кульбака з платом синим, кульбака блакитная з сребром на юфти гаптований» [69, c. 989].

Додатково арсенал сердюків і компанійців, імовірно, поповнився трофейним шведським озброєнням і спорядженням після кампанії 1700-1702 рр. у Ліфляндії. Частина сердюків, можливо, мала гранати, окрім того, в кожному полку був інструмент для ведення облоги. У бою використовували рогатки. Окрім ведення бою лінійною тактикою, сердюки вели бій традиційно, табором, в активній обороні.

Прапори

В Україні до нашого часу зберігся лише один прапор, який має стосунок до гетьмана Мазепи та його війська. Ідеться про прапор, який спочатку був виготовлений для гетьмана І. Самойловича, а згодом перейшов до гетьмана І. Мазепи [70, c. 113]. Скупі згадки в документах дають підставу вважати, що стилістика, сюжети, які зображалися на козацьких прапорах, не зазнали змін, тож і прапори періоду Великої Північної війни фактично не відрізнялися за способом виготовлення, традиційною козацькою геральдикою та атрибутикою від козацьких прапорів XVIІ століття [71, c. 126-129, 136-142]. Прапори виготовляли із шовку, бавовняних тканин, чохли – із сукна, древка фарбували, можливо, з рослинними мотивами. Напевно, багато полків використовували старі полкові знамена, попередніх гетьманів, деякі, як наприклад, компанійський полк, використав трофейні татарські, вшивши на нього хрест [72, c. 232]. На полотнищах, як правило, посередині розташовували вшитий хрест, іноді в супроводі півмісяця і зірок; ці фігури виготовляли з контрастної основному полотнищ

Всі новини

Поділитися: