Невтомний працівник для розвою рідної освіти і культури. (до 103-ї річниці з дня смерті Івана Стешенка)

29.07.21, 11:25

Але нам, працівникам музею І.Котляревського сьогодні є ще один привід згадати цю непересічну постать. Адже саме І. Стешенко, як член Товариства «Нестора-літописця», виступив на урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника І.П. Котляревському у 1903 р. з доповіддю «О художественно-литературном значении произведений И.П. Котляревского и его заслугах».

Беручи як найактивнішу участь в організації урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника, М.В. Лисенко писав 11 серпня 1903 року Г. Маркевичу «Науменко зрікся цілком. Тепер Житецький Павло рекомендує Вам запросити зараз же, поки не пізно (хоч телеграмою чи як ) Івана Матвійовича Стешенка, чоловіка, студіювавшого твори Котляревського, написавшого працю «Поезія Котляревського», котру Академія наук в лиці Веселовського узнала за дуже талановиту працю, поручила Кримському, яко спеціалісту прорецензувати, той дав за неї дуже добру рецензію, за те Стешенка Академія нагородила печатним одзивом. Житецький каже, що коли вже виявилось, що старі українські сили не спромоглись через те або інше прислужитись такій важній хвилі, то рекомендує молодого, котрий може виконати цю справу.»

Ще в студентські роки, навчаючись на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира І. Стешенко звернувся до постаті І.П. Котляревського та його творчості. Цьому сприяло наближення сотих роковин українського письменства. Саме до цієї славної дати у 1898 році вийшла його перша велика наукова праця «Поезія І.Котляревського», що мала підзаголовок «К столетнему юбилею его Энеиды», яка була опублікована у часописі «Киевская старина»

Праця І. Стешенка «Поезія І.П. Котляревського», не дивлячись на критичні зауваження рецензента А. Кримського, була висунута на здобуття Пушкінської премії Російської імператорської академії наук. Як уже згадувалось у листі М.В. Лисенка до Г. Маркевича, І. Стешенко став лауреатом цієї високої нагороди. Також було відзначено і наукового рецензента, хоча відомий мовознавець висловив немало зауважень, і критичних висловлювань щодо рецензованої ним роботи.

З листування І. Стешенка можна прослідкувати настільки глибоко і ретельно він студіював життя і творчість І.Котляревського. У листі до Д. Мордовця, якого тепло називає «дідусем», у 1897 р. він пише: «За Котляревського я одвічальний перед «Киевской стариною», і коли я не напишу всіх статей про нього, то не напише вже тепер ніхто…, а ювілей же, дідусю, в августі.» У листі до К. Білиловського теж тривожиться з цього приводу: «…не напишу я статей – і літературного ювілею не буде… А сором нам буде українцям, коли в нашім єдинім органі не буде як слід ушановано пам»ять нашого Полтавця!»

Грунтовно працюючи в галузі котляревськознавства, І. Стешенко зазначив, що саме Іван Котляревський «ввів рідну літературу в пантеон безсмертя…, у коло культурних націй і тому посів в Україні таке місце, як Данте в Італії, та Пушкін в Росії».