Невтомний борець за європейський шлях розвитку України

02.07.21, 14:23

2 липня 2021 року минає 126 років з дня смерті Михайла Драгоманова - відомого літературознавця, громадського діяча, публіциста, людини європейської освіти, широких демократичних поглядів, вченого світового рівня. Він народився 6 вересня 1841 р. у Гадячі у дрібношляхетній родині. Батько приділяв велику увагу навчанню та вихованню дітей. Згадуючи про батька, Михайло писав в “Автобіографічних замітках” “Щиро повинен я дякувати батькові своєму за те, що він розвинув у мені інтелектуальні інтереси...” То ж не дивно, що його сестра Ольга та племінниця Лариса стали українськими письменницями відомими як Олена Пчілка та Леся Українка.

Навчався у Гадяцькому повітовому училищі, полтавській гімназії та на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира.Університет тих часів являв собою один з найважливіших осередків наукового, культурного і громадського життя. Етапним у справі становлення М. Драгоманова як політичного і громадського діяча став його виступ над труною Т. Шевченка у Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори. Слова, сказані тоді ще юним промовцем : « Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець», виявилися пророчими. У 1863 р. М. Драгоманов стає членом Громади. Це об»єднання виникло як форма пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української літератури, історії та культури.Після закінчення навчання був зарахований приват-доцентом кафедри всесвітньої історії названого університету. У 1875 році був позбавлений кафедри, звільнений з університету за політичну не- благонадійність, виїхав за кордон, де у Швейцарії створив осередок політичної еміграції, започаткував українську друкарню, що видавала часопис «Громада», а також заборонені царизмом твори Т. Шевченка. За визначенням І.Франка, це був «центр українського руху та української думки». 20 років М. Драгоманов жив і працював в еміграції і весь цей час наполегливо відстоював інтереси українського народу в країнах Європи — Франції, Італії, Швейцарії, Німеччині та в Сполучених Штатах Америки. На його переконання, європейський шлях розвитку України є природнім і більш цивілізаційним в її історичному поступі, Україні слід іти разом з Європою в громадському і культурному житті. Для цього треба ширше знайомити європейський світ з українським народом, але і українцям також слід повертатись до європейської культури.

Показовою в цьому напрямку є праця М. Драгоманова «Українська література, заборонена російським урядом», написана і видана в Женеві французькою мовою для учасників Міжнародного літературного конгресу, який відбувся під час Світової виставки в Парижі, яка розпочала свою роботу 1 травня 1878 року.

Міжнародний літературний конгрес був подією, що викликала найбільше зацікавлення у всіх країнах Європи. В ньому взяли участь письменники з багатьох країн, були також представники народів, що не мали державності. Але представників української літератури на з»їзді не було не через низький рівень її розвитку, а через утиски української культури в Російській імперії, адже відбувався Конгрес після сумнозвісного Емського указу 1876 року, за яким значним обмеженням підлягали не лише література, а й театральні постановки та видання книг українською мовою.

М. Драгоманов вирішив використати трибуну поважного форуму для того, щоб донести до найширших кіл Європи та Америки свідчення про переслідування української культури в Російській імперії. Коротко висвітливши історію українського народу, його мови та літератури, автор зазначив, що більше 14 мільйонів українців позбавлені можливості розвивати рідну культуру на території Російської імперії.

М. Драгоманов сподівався, що після цього українське питання буде винесено на широке обговорення. І справді, на одному з засідань І. Тургенєв організував обговорення проблем, висвітлених у роботі М. Драгоманова, де було висловлене співчуття з приводу переслідувань української культури. Але інший представник російської делегації Борис Тівіле запевнив поважне зібрання, що всі народи, що проживають на території Росії, мають можливість вільно розвивати літературу рідною мовою. То ж з піднятої проблеми не було прийнято жодного рішення.

Але праця М. Драгоманова не була марною, адже болюче для українців питання було поставлене на всесвітній загал. Брошура «Українська література, заборонена російським урядом» була перекладена німецькою, іспанською, сербською, італійською мовами. Зі складними умовами української культури були ознайомлені широкі кола європейської спільноти. Українці Галичини змогли ознайомитись з працею М. Драгоманова, що вийшла у Львові під назвою «Українська література, проскрибована російським урядом» у 1878 році.

Попри все М. Драгоманов легко здаватись не збирався. Не вдовольнившись рішеннями, він надіслав учасникам наступного Міжнародного літературного Конгресу, який відбувся у Відні 1881 року, листа з протестом проти обмежень та гальмування розвитку української літератури в Росії.

Наукова діяльність М. Драгоманова була відома у всьому світі. Його науковий авторитет був незаперечний. На 30-річний ювілей його наукової діяльності у Львові було організовано народне віче на якому доповіді про вченого виголосили І.Франко та М. Павлик, з вітальними промовами виступили В. Стефаник, Н. Кобринська, І Сандуляк, І Ковач. Вітальні телеграми на ім»я ювіляра надійшли з Женеви, Лондона, Парижа, Софії від таких видатних вчених як А. Рамбо, У. Морфілл, Г.Пітре, Л. Леже, М. Шіффуа, Г. Парі. Болгарський учений А. Арнаудов відзначив, що М. Драгоманов своєю науковою діяльністю належить не тільки українцям, а й усьому світові. Відзначаючи роль постаті М. Драгоманова для України, Б. Грінченко писав: «Він сам себе зробив вигнанцем, щоб не були вигнанцями з його рідної землі воля, правда, світ... Голосно, сміливо, розумно дзвеніло його слово на всю Європу, слово на оборону скривдженої й знедоленої рідної землі... І українці з радісною і лицарською гордістю можуть бачити, як перед сином їх землі схиляють з пошаною чоло люди інших народів у Європі...»