"Прихожу я якось на початку липня після роботи до Короленків, а мене зустрічають новиною про «надзвичайну подію». - А нам дитину підкинули! Виявилося, що вдень, під час сильної зливи, Короленко, який сидів на веранді, почув якийсь писк. Відкривши парадні двері, він побачив на ганку пакуночок, в якому копошився слабенький, виснажений хлопчик місяців двох-трьох. Володимир Галактіонович одразу відчув до нього гострий жаль, узяв на руки і поніс в кімнати. Вся родина зібралася біля підкидька, почалася метушня, поспіхом гріли молоко, годували, купали немовля. Дитина увесь час відчайдушно кричала. Соня взяла дитину під свою опіку і всю ніч проносила її на руках. Зранку прийшов батько і взяв дитину до себе, щоб донька могла трохи відпочити. Запросили дитячого лікаря, який знайшов у дитини тяжку форму диспепсії. Тяжко хвора дитина одужувала повільно, і думка про її майбутнє дуже непокоїла всю родину. Віддати таку маленьку дитину в притулок – означало ризикувати її життям. Вирішено було відкласти від’їзд на Кавказ, поки не вдасться добре влаштувати дитину. Чутки про короленківського підкидька й про те, що у зв’язку ним відкладається лікування Володимира Галактіоновича, рознеслися містом. Одного прекрасного дня до Короленків завітала якась літня дама і запропонувала тимчасово, до повернення Короленків з Кавказу, передати їй дитину… Переконавшись, що дитина потрапляє в надійні руки, Короленки віддали хлопчика Сенюткіним і, заспокоєні, поїхали в Єсентуки. Коли вони через два місяці повернулися назад до Полтави, то виявилося, що Сенюткіни встигли вже так звикнути до дитини, що вирішили її всиновити. На честь Володимира Галактіоновича хлопчика назвали Володимиром. Він став швидко одужувати. Згадую його вже дворічним хлопчиком, руденьким здорованем з некрасивим, але милим личком" . Спогади Л.Кривинської, 1915 р.
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України